Маленьке місце великого Бога

Сьогодні травень 2023 року. Я зустрівся з однокласником, якого звати Нік. 9 років тому ми разом навчалися в невеликій приватній школі на півдні Англії. Пізніше життя нас роз'єднало. Нік знайшов себе в музиці і після завершення університету почав багато подорожувати світом. Та й робота дозволяла йому не бути прив'язаним до місця. А я переїхав до України, оскільки кілька моїх знайомих, з якими я познайомився ще в Англії, були звідси. Мені в той час випала нагода відкрити свій бізнес у "славетному місті Львів". Принаймні я любив його так називати, доки повномасштабна війна в Україні не почала спонукати зосередити свою увагу на різних містах центральної та східної України, поглинутися історією і звичаями людей.

Нік приїхав до Львова дуже несподівано. За 9 років лише в останній рік ми знайшли один одного у Facebook. А вчора він написав мені що приїхав в Україну на 9 днів, щоб налагодити зв'язки з однією Львівською гуманітарною організацією, і хоче побачитися, провести разом час. Хто б міг подумати?? Я був приємно здивований і був дуже радий цьому. Щоправда зустрілися ми на другий день.

Нік був не таким стриманим як я. Коли ми побачилися в центрі міста, він підбіг щоб обійняти мене і почав енергійно трясти мою праву руку. 😁 З ним була його дружина. Ми мали чудовий час! Дві години провели втрьох з його дружиною і смачно пообідали, а інші 3 години я і Нік гуляли містом і в парку.

Знаєте, це неймовірне відчуття, коли зустрічаються люди, які знали один одного в дитинстві, приблизно так як це було у нас! Можливо це дивно, в Англії нас не об'єднувало щось інше окрім школи, але це і не було тим що б могло зблизити нас. Проте в ці дні у Львові ми напевно дізналися один про одного більше, ніж могли б дізнатися за десять років школи разом узятих. Ми побачили один одного і саме життя по-справжньому, більш широко, більш "масштабно".

І справа не тільки в тому якого досвіду ми змогли набути протягом зрілих років життя. Ніка і мене вразило дещо інше, чим він власне зі мною і поділився: вразило те, як "масштабність" світу може допомагати мислити більш "масштабно", як зміна місця проживання чи оточення допомагає мріяти, змінюватися, пізнавати людей, світ і щось ще, що ми поки що не бачимо… Та я був ще більш вражений тим фактом, що самі розмови поведуть нас кудись далі, більш далеко ніж я міг очікувати.

Ми ділилися пережитим, досягнутим, та різними думками, і в ході розмови дійшли до питань які хвилювали нас обох. Проте ми виявили що попередні відповіді у мене та Ніка були різними. Принаймні ті відповіді, які існували на той момент.

Гуляючи Стрийським парком, ми говорили про книги які прочитали, зокрема художні та історію. Нік ділився одним романом. В сюжеті був середньовічний мандрівник який вперше в житті переїхав з Бранденбургу до Непалу, і вирішив залишитися там на довгі роки. Згодом Нік розповів про автора роману:
– Знаєш, автор пережив щось подібне: коли він жив в Європі у ті часи, він бачив світ десь так як багато інших німців. Коли ж переїхав до Азії, його погляд те тільки змінився, але й розширився: і погляд, і світогляд, в усіх відношеннях…

– Це цікаво, я думаю що в кожної людини, яка так стрімко змінює життя, відбувається щось подібне! Хоча я б хотів з'ясувати один момент. Ти кажеш що погляд змінився і розширився. Коли ти прочитав книгу, як би ти сказав? Цей погляд став зовсім іншим, не таким як був? Чи щось таки залишилося з його минулого життя – щось з тих поглядів, розумінь, і способів мислення, притаманних європейцю? – Оо так, ммм не зовсім. Залишилося багато чого, але можливо навіть більше він набув, коли жив в Азії… Знаєш, це можна порівняти з тим як коли ти прочитав третину класної книги, а може й менше, і тобі вже здається що ти можеш приблизно здогадатися про решту сюжету. Це якраз коли автор жив в Німеччині, і уявляв собі культуру і мислення людей азійських країн, в яку він збирається переїхати. Але саме проживання в Азії – це як коли ти прочитав решту цих 66 відсотків книги.

Тут ми зосередилися на авторі, якого теж звали Нік, і почали жартувати:
– Ніки які постійно розширюють світогляд… У тебе навіть в месенджері нікнейм так і називається @nickname. Настільки абстрактно, що приводить мене зараз до думки "Я знаю, що нічого не знаю", як Сократ казав.
– Хаха. Може не знаю про світ, але знаю про себе.
– Упс, пробач. Тут згоден, – відказав я.
– Не парся, все гуд! – похлопав мене по плечі Нік. То я маскуюся. 😅
Ми посміялися.

Я вирішив повернутися до теми про випадок з книгою:
– Ти маєш рацію, це нагадало мені коли я читав антиутопію Джорджа Оруэлла. Я ж зупинився на якійсь 150-ікс сторінці, а продовжив читати лише через рік, і кульмінація сюжету книги була доволі несподіваною. Це ще нагадало мені коли я думав про свій професійний напрям і вивчав Front-End, і перші півроку з ментором дали мені якийсь початковий рівень, початкові уявлення. Я гадав: ну все, буду варитися поки в цьому, а коли навчуся лускати це як горішки, невдовзі й Back-End освою. Коли я рік пропрацював в компанії, то зрозумів що ще стільки всього не знаю!

Ніка це підбадьорило, і він поділився що щось схоже було з його ростом в музиці. Ми ще згадували багато моментів з життя, ділилися минулим.

– Але ти знаєш, ця сфера роботи мені досі подобається. – сказав я з посмішкою.
– Ну круто друже! – сказав Нік, – Отже, ми з тобою люди, для яких робота приносить задоволення, ми відчуваємо що знайшли себе.
– Таак, – відказав я.
– І я усвідомлюю сам, що ще багато чого не знаю! – ділиться Нік. – Світ настільки величезний. Коли я жив в Англії, мені Англія здавалася величезною. Реально, якщо згадати середньостатистичного англійця, та хай навіть француза, йому може здаватися їхня країна масштабною, до моменту, поки він не полетить в Америку. Достатньо порівняти площу якоїсь країни Європи з площою тієї ж Бразилії, чи Канади, і одразу бачиш різницю. Це все доволі складно: в Канаді чи США живуть люди різних культур. Навіть провінції Канади є різними у відношеннях культури, ритму життя. Наприклад, Квебек, де багато французів, і Саскачеван, де багато українців (діаспори), або Британська Колумбія, де поринаєш в природу і помічаєш звеличення природи азіатами. І кожна така поїздка вимагає від тебе часу, поки ти звикнеш, поки в голові починають складатися пазли...
– Пазли доповнили картину, яка складену зі старих пазлів? Не зовсім нова збірка?..
– Саме так, – відповів Нік ствердно. У людей з різних місць планети є багато того що об'єднує. Це не дозволяє твоїй початковій або старій картині розкластися. Але твоя картина лише доповнюється! Ти починаєш бачити більше.
– Більше і ширше, що круто! Я жив у меншому місті. У Львові ж є стільки історій, які між собою перетнулися. Я щодня бачу будівлі різних епох. Тут жили раніше від вірменів та грузинів до німців і французів, якщо не враховувати основну групу, що між ними посередині.
Нік все-таки випередив мене:
– Ооо, я певний час жив в Нью-Йорку. Я розумію до чого ти. Якби ти пожив в Нью-Йорку або в Лос-Анджелесі.. Вайб людей з усього світу, кожного окремо чи разом узятих – це не те що можна описати словами.

Тут я вирішив поділитися дечим особистим. Я розповів Ніку що коли я жив в Англії, мене цікавив невеликий спектр речей. Та я переїхав до Львова, і дещо почало змінюватися. Але змінюватися не лише завдяки оточенню, й не тільки через локальні чи глобальні події. Річ в тому, що мої пазли не могли скластися, допоки я не почав шукати відповіді там, де їх можна знайти і перевірити, де їх варто шукати. І це теж допомогло мені міркувати більш широко.

Нік замислився, а тоді відповів:
– Я пам'ятаю, ти якось писав мені у Facebook що читаєш історичні книги, і що війна в Україні змусила щось переосмислити. Теж, хоч я лише зараз в Україну приїхав, але багатьох людей з Англії, Німеччини та Швеції війна у 2022 році перевернула багато усталених поглядів на життя.

Я погодився, і оскільки ми зачепили тему війни в Україні, в ході розмови перейшли до духовних та етичних питань. Нік висловився щодо світогляду європейців:
– Ті ж англійці, німці, навіть французи багато чого переосмислюють досі. Можливо є деякий розкол в баченнях всередині кожної з цих країн. Мені здається європейці зосереджуються більше на безпеці: не всі, але якщо не брати до уваги уряди цих країн, є організації, навіть церкви які відкриті щоб підтримувати українців.

Зіткнувшись з серйозними питаннями

– Я помітив що війна в Україні і можливо теж на Близькому Сході викликала якийсь "ефект доміно" у світі. – сказав Нік. Коли людина переживає щось подібне, у неї стається переоцінка цінностей.

Нік став згадувати іншу прочитану ним книгу.
– Людина, як будь-яка жива істота, прагне зберегти себе. Дякувати Богу, людство вже дійшло до того етапу, коли цінність життя, людське право, людська свобода грає ключову роль. Але війни мабуть є найгіршим варіантом розвитку подій… Просто країни Заходу, про які я говорив, навчилися їх уникати всяким способом.
– Так, – погодився я, – Але я бачу розкол у цьому зараз. Одні мислять масштабно і готові брати відповідальність, інші зберігають пасивність, прагнуть зберегти максимум свій осередок від негативних чинників. Мені було б цікаво дослідити динаміку змін відсотка віруючих людей в Європі при цих подіях. Здається, одні стають більш віруючими, це може проявлятися в тому як вони готові допомогти людям, що переживають горе, а інші навпаки. В Україні відбувається схоже, тільки немов під лакмусовим папірцем, як на мій погляд.
– Світ став більш мілітарним ніж кілька років тому. Ти це бачиш – поділився Нік і порекомендував мені стати більш чітким, наполегливим у тому щоб я рухався в напрямку, який мені кращий, а не який може нав'язати інші люди.
– Так, – погодився я, – і це приводить мене до висновку що навіть цей світ не гарантує мені повну захищеність, безпеку, стабільність, навіть гарантію в завтрашньому дні.

Тут я вперше помітив в погляді Ніка якийсь смуток з розчаруванням. Розчарування було викликане не моєю позицією, а радше тим, що ми з Ніком бачимо світ людей, які по-різному реагують на зло, і світ, який ніде не може запропонувати нам надійний притулок.

Світ з вибором і без гарантій

Ми виходили з парку, говорили про країну в якій Нікові хотілося жити, де зараз уряд запроваджує якійсь зміни, що викликають незадоволення, про те як в США тепер з'явилися перші депортації та специфічна політика нового президента.

Наступного дня Нік запросив мене в медіатеку, що була в місці, де зіграв одну його авторську пісню, і це подарувало мені стан духовного піднесення. Там були слова, які Нік спеціально використав, щоб могти презентувати її українцям:

Любов буває простою, буває складною.
Вона залишається до відбою,
вона й далі, коли стан спокою.
Вона йде із тобою дорогою.

У той день я не міг не поділитись думкою, що все ж таки є щось постійне у всесвіті, що б лишалося, навіть коли світ ділиться. А світ, який розділяється в поглядах, особливо цінностях, викликає в людей психологічне сприйняття розділення також в духовному світі: або Бог не такий вже й великий, впливовий і пануючий, або є щось приховане від них.
Я сказав:
– Мені згадалася історія про євреїв у Старому Завіті. Людина може бачити "велетня" (сильнішого за себе), загрозу, несприятливу ситуацію, і зневірятися в могутності Бога. А може сумніватися, але при цьому зберігати віру. Різниця може здаватися невеликою, та має велике значення. Як я помітив, завдяки другому варіанту колись був покладений край нацизму, рабству, та всякій масштабній несправедливості.

Невже змінився Бог?

Розуміючи до чого я можу вести, Нік поділився зі мною відверто:
– Я знаю що я можу мало знати про людей, скільки б я не відкривав світ. Стає важче розуміти, чим керуються люди, проте однозначно культура, виховання, світогляд впливають на їх рішення. Для одних Бог – це дійсно як рушій, можливо вони більш духовні. Але тоді у мене багато питань навіть до Бога, якщо війни сколихнули світ. Християнство, якщо його взяти, може дати гарні принципи, несе чудові цінності… Щось у цьому є, однак у мене відчуття що Бог (якщо є), змінюється протягом історії. Достатньо поринути в історію – з початку існування людства і дотепер.
– Тоді цікаво як ці речі впливають? – запитав я.

Нік наводив переваги країн, які б показали гарний приклад. Він згадав англійців, французів, американців, шведів, які живуть в своїх країнах з високим рівнем життя (здавалося б). Після цього Нік розповів про тих людей з минулих поколінь, які зробили внесок, щоб таке могло існувати. Я вислухав, але все більше намагався зрозуміти що приводить до тих чи інших висновків людей, про яких казав Нік – цих "світлих постатей", таких як Авраам Лінкольн, Вінстон Черчіль, Адам Сміт, які привели світ до хороших змін у свій буремний час.
– Нік, я ще думаю що світогляд який був притаманний Європі, а пізніше Америці в останні століття, зіграв значну роль. З таких людей, як ти назвав, дещо справді хороше починалося. Але що давало їм стати такими спершу? Я бачу що те як Господь діяв в людях, які слухаються Його, запустило цей процес. Так, люди можуть зіпсуватися після великих яскравих звершень, люди можуть підійматися в одній сфері й падати в іншій. На жаль завжди переважає значно більший відсоток тих хто живе, роблячи протилежне Божому характеру та Його волі. Цілі покоління змінюються то вверх, то вниз. Усе так як по синусоїді. Але ту "синусоїду" Бог може зміщувати вверх! І як би складно все не було, все ж більше хороших моментів є в тому, як люди реагують на війну, на зло та аморальність. З цього я б зробив висновок що Бог залишається таким як описаний в Біблії.

– Може бути… Але що ж тоді сказати коли після доби Просвітництва, коли європейці вірили, що прогрес назавжди зупинить великі війни, почалися сумні та жорстокі періоди? Ти можливо помітиш, західний світ був більш складений з віруючих людей, потім це ж християнство не заважало досягати проривів у науці. Чому ж після того Бог допустив такий провал в історії, коли мільйони людей гинули? – допомогав мені бути більш послідовним у судженнях Нік.
Питання мого друга було простим, але важливим.
– Це гарне питання. Однозначно було те що спричинило це. Кожному наслідку має передувати причина.

Зробивши невелику паузу, я поцікавився думки Ніка:
– Чому тобі здається що Бог змінюється? Адже навіть у твоїй пісні ти описуєш любов, яка не міняється.
Нік задумався:
– Хмм, якщо ототожнити цю любов з Богом?.. Навіть не знаю. Тут я погоджуюсь: любов – це справді річ божественна. Мені зараз простіше вірити у велику Любов, ніж у великого Бога, у наш час, в який ми живемо. Хоч любов ми не можемо побачити, ми можемо її відчути, а Бог здається мені якимось занадто абстрактним, у мене сумніви стосовно того що Він бере у цьому участь.

Мої питання набули більш гострого характеру:
– Якщо так, чому Той, Хто є автором Любові, морального закону, сумління, може мінятися у несприятливі роки нашого життя? Нік, я думаю що якщо Бог є і Він змінюється, тоді Він не такий вже і великий. Біблія Його описує, як всесильного, всюдисутнього і Вседержителя. В такому випадку це не корелюється з думкою, що Він змінюється. На противагу, якщо Ніцше сказав що ми Його вбили, і його філософія породила ціла низку трагізму в історії людства, адже він змусив людей в це повірити, тоді багато тих подій які відбуваються зараз, суперечать позиції цього філософа.
– Чому ти так вважаєш? Як би ти пояснив? – запитав Нік.
– Країна де ми зараз, досі стоїть, багато людей боряться навіть враховуючи на скільки нас менше від чисельності ворогів. Багато церков в Україні функціонують і допомагають громадянам. Багато брехні за два останні роки було викрито, а проблем вирішено правильним шляхом. Мені люди заперечували, але особисто я бачу як багато людей діють непомітно, і їхні вчинки схвалює Бог. Якраз Бог і діє в них, дає їм напрям, збагачує силою, любов'ю, мудрістю. Вони теж боряться, живуть і працюють, втілюючи в життя добро та любов. Звичайно, оточення може не помітити цього одразу, та й багато хто байдужий. Але добро та любов, яке отримуєш ти безпосередньо від людини, не можеш не відчути, і навряд чи вирішиш просто дякувати і не ділитися про це з іншими. Для прикладу, мій один друг з церкви послужив чималій кількості людей. Зараз до нього звертаються представики Львівських шпиталів і ветерани війни. Якщо мислити духовно, це через те що Христос працює через нього. А якщо так, коли є ті хто творять добро або боряться за добро, Бог не покинув цей світ, навіть коли навколо багато зла. Недаремно Христос в нагірній проповіді порівнював людину зі світильником, який не ставлять під посудину, але ставлять на видне місце, щоб він освітлював весь дім.
– Хмм, цікаво. Тоді потрібно співставити з мінусами. – додав Нік. – Я не знаю як такі люди як твій друг служать іншим… Очевидно ними керують ті християнські принципи, істини, цінності. Але друже, я люблю дивитися далі: не на малий відсоток людей, а на усіх. Якщо ми маємо "клаптик", нам не буде з чим порівнювати, проте якщо ми оглядаємо повний спектр, нам є з чим порівняти.
– Погоджуюсь. Знову ж таки, ми маємо шукати, щоб могти порівняти. У розвинутих країнах теж існує боротьба між добром і злом, я впевнений. Якщо б перемогло зло, чи просто була б перемога сильніших, в чиїх руках найбільше влади, тоді я б сумнівався що Бог є великим. Але боротьба продовжується. Є нещастя, є невдачі, але воно не витісняє все хороше що сталося! В протилежному випадку ми б це відчули.
– Гаразд, можливо. – замислився Нік. – Та все-таки, якщо ти стверджуєш що Бог є таким як описаний в Біблії, тоді було б логічно повернутися до історії. Тільки подумай, віра до християнства не могла існувати просто так! Я погоджуюся що люди багато чого не могли пояснити і їм потрібно було у щось вірити, але я думаю духовний фактор тут теж відігравав роль.
– Так, духовність це річ теж багатогранна. Тільки бути духовним ще не означає знати Бога.

Бог, виміряний часом

Нік продовжив:
– Знаєш, люди мають таки якусь віру в Бога, чи богів, і мені здається так було завжди, навіть тепер, в час технологічного прориву, хоча зараз людство відкрило масу речей, тому в багатьох віра і Бог є поняття не настільки актуальними. Але це питання особисте.

Тут до мене дійшло що Нік не описував Бога, а напевно більш шукав Його, шукав божественного. Здається, якщо Нік і припускав існування Творця і божественного, він був більш схильний бачити або далекого Бога, який своєю могутністю не вписується у виклики цього світу і не спроможний навести лад у світовій історії, або ж багатьох богів, які відповідають за власні "парафії".

Нік звернув мою увагу на важливий момент в історії, за що я мав подякувати йому, оскільки часто мав це поза увагою.
Я вирішив пояснити свою думку:
– Дійсно в Європі, Україні та практично всюди дохристиянський світогляд був зовсім іншим. І якщо істина криється в Євангелії, як я переконаний, християнство навряд чи могло змінити б світ навіть за 10 років, враховуючи що світ людей далекий від Божої досконалості, він у стані гріхопадіння. Навіть віруючі можуть збитися зі шляху, якщо злегковажать. Натомість Західний світ (якщо не брати Східний) перебуває у стані якоїсь перманентної духовної трансформації, що неможливо виміряти статистикою. Люди можуть вірити і в Бога, якого невеликою мірою відкрили в Біблії, якщо таки дійсно вірять. Але також не хотіли позбуватися старої віри і старого світогляду. Мова йде про синкретизм – поєднання віри давніх предків з християнством.

Нік додав що і зараз є багато людей, в чиїх руках влада, керуються схожим світоглядом.

Тут я висловився дещо емоційно, кинувши Ніку виклик, хоч і намагався бути більш послідовним:
– Нік, а що якщо справді Бог є єдиним, масштабним, доступним, всесильним? Розумієш, чимало тих, хто править і керує, живе так, ніби самі є богом, або більшими і розумнішими від Бога. Людина може визнавати Його на словах, але забуватися що повністю залежна від Нього. Її вплив, слава, влада і можливості є обмеженими. Лише Бог у всьому цьому необмежений. Нехай ми враховуємо віру народу, але спробуй подумати про те що могло зіграти ключову роль в людей з власної волі та власного бажання прийняти науку Ісуса, визнати Його Божим Сином, а Бога єдиним Творцем?

Ми вирішили зробити паузу і зайшли в затишну кавярню. Наші наболілі думки крутилися в наших головах, і ми пішли в розмові далі. Я продовжив свою останню думку:
– Я думаю що наші предки непросто так прийняли християнство, принаймні ті хто прийняв щиро. Я впевнений, точно мало б бути щось, що їх торкнуло. – Як ти гадаєш, що це, якщо не брати до уваги вічне життя і воскресіння? – поцікавився Нік.
– Хм, я припускаю, це глибина вчення Христа, і несуперечливість частин Біблійних історій. Можливо з другим пунктом ти б посперечався, але щодо першого – євангельське новозавітнє вчення справді шляхетне, високе. Ісус підніс Божий Закон на новий щабель. Люди, які чули Його слова, не могли в той же момент вмістити їх в собі, через це Він навчав їх притчами. І чим вищими ти їх спроможний побачити, тим вищим є у твоїх очах сам Бог. Ісус перевів акцент з зовнішніх ритуалів на внутрішній стан серця і внутрішню чистоту людини. Він нагадав що перша заповідь – любити Бога всім серцем і душею. Як би люди того часу не старалися, я скептичний щодо того що вони могли б полюбити маленького "бога", який не є Творцем всього (як вони могли міркувати – лише окремої стихії або частини природи). Також важко полюбити "бога" якому ти не довіряєш. І на скільки мені відомо, ці "боги" теж обмежені у своїй природі та сфері впливу. Бог, про якого ми дізнаємося в Біблії, зовсім інший: він безмірний, більший за Землю, й навіть за Сонячну систему, Він присутній з нами і в нас, отже, Йому можна довіряти, і довіряти повністю. Саме це, скоріше за все, зворушило предків. Вони відчули того величезного Бога.
– Зворушило в тому що допомогло їм повірити?.. – перервав Нік, а потім помітно задумався.
– Так, багато чого усталеного в їхній світобудові (здавалося б) змінилося. Багато що відійшло в минуле. Лишилися традиції. Їхня картина почала перебудовуватися.

Нік помітно мав продовження своїх думок, які не висловив. Здається Ніка осінила проста істина: для справжньої, глибокої віри потрібно визначення – визначення між персоніфікованим та зручним "богом" і справжнім Богом, який пронизує Всесвіт. Він відчував що також стоїть перед викликом і вибором. Якщо Бог є Господом всього, це змінює дуже багато чого, але і ставить нас перед відповідальністю. Проте Нік бажав "прощупати" це питання з різних боків:
– Хм, а чи предки не відчували певний трепет перед природою і тим же Всесвітом, який є дійсно великим? Як ти думаєш?
Я замислився, а Нік поділився своїм досвідом:
– Коли я був в горах Андах, мене покрив саме такий трепет. Думаю це ж відчував Нік, автор книги про яку я тобі розповів.

Бог, виміряний природою

– Гаразд, цікаво, – сказав я. – Але якщо проаналізувати, з чого виходить цей трепет, або чому з'являється стан благоговіння? Адже природу ми ще можемо виміряти до певного рівня, особливо зараз. Цікаво що коли ми відчуваємо себе мізерними серед природи, є відчуття чогось більшого, і ти не можеш передати це словами в такі моменти. Не знаю як у тебе, але так було зі мною, коли я був в Карпатах.
– Так, – замислився Нік, – я відчував якийсь дух, якщо це так можна назвати. Не знаю звідки він, але якийсь духовний світ є, метафізичний разом з фізичним світом.
– Погоджуюсь. Тільки дуже легко ввести себе в оману – шукати духовну силу навмання, але не шукати те що дійсно потрібно нам.
– Про що ти? – не зрозумів Нік.
– Нік, я думаю що Бог, хоч і великий, проте ми не можемо шукати і пізнавати Його так як нам легше і комфортніше, інакше ми прийдемо не туди, де наша точка призначення, де Він є.
Розуміючи, що я можу заплутати Ніка цим повідомленням, я навів приклад з музичним інструментом:
– Уяви собі що ти на 10 років молодший ніж тепер, і збираєшся опанувати складний стиль музики. Якщо ти будеш перестрибувати базові кроки, і шукати спосіб грати складні партії, тоді ти не досягнеш вміння грати в такому стилі, яким би ти здібним не був в музиці. Ти вивчиш одну-дві мелодії повністю, але це не буде означати справжнє опанування стилю.
– Ага, я зрозумів до чого ти ведеш. – промовив Нік.
– Так, щось схоже з пошуком Бога. Багато людей шукають Його у віровченнях, які насправді не відкривають справжнього Бога, лише заплутують і віддаляють від істини.
Побачивши серйозний погляд Ніка, який слухав, підперши голову, я конкретизував:
– Які не відкривають Бога у Його святості та величі. А внаслідок цього, така людина стає неспроможною пізнати свій духовний рівень, щоб могти пізнати Його, і свою духовну потребу або недостачу.

Бог і мистецтво

Ми вийшли з Ніком на проспект Свободи, де почули як аматор грає на гітарі та переспівує пісню "Скрябіна", автором якої є відомий український співак і композитор:

Зайди в холодну воду
Не бійся намочити ноги,
Переплисти кілометри льоду
З дельфінами на той бік моря.

– Що б слова цієї пісні сказали тобі? – поцікавився Нік, і не витримавши, сказав: – Інколи потрібно робити щось значне, для фізичного, соціального, чи духовного росту, або професійного.
– Хмм, напевно, не заперечу – сказав я другу. – Та я більше думав би про те, щоб робити усе можливе, щоб допомогло тобі пізнати ту істину, яка б живила нас по житті. А це часто проти нашого комфорту. І розвіяти свої сумніви, або ж з чимось добре розібратися, особливо коли ці сумніви і питання це своєрідний ефект Плато у тебе.
– Не сперечаюся друже! – сказав Нік.
Я замислився з посмішкою: – Тільки цікаво, як у цій пісні, хто пливе, а хто є дельфіном.
– Хм, я думаю, якщо ти дельфін, то я мореплавець – з гумором відповів Нік.
– Хаха, могло б бути і навпаки. – розсмішив Нік мене. – Те що нам не вистачає дельфінів, це факт…
– Дельфіни просто побачили як до них ставляться (людина), і вирішили більше не повертатися 😅 – сказав Нік.

Останні слова Ніка стали приводом для роздумів для нього і мене, хоча попередньо ми лише жартували.

Ми зробили помітну паузу, обходячи людей, яких було багато в місті. Тоді я сказав: – Все-таки дельфіни це всього лиш тварини. Ми можемо ставитися до них недобре, спричиняти біль.
– Але, ти хотів сказати, те що ми називаємо любов'ю, те як тобі Бог відкривається, це переважає дельфінів, і природу вцілому? – вловив друг мій хід думок.
– Саме так. Природа чарівна, та й природа людей в її лише хороших рисах. Це спонукає нас творити, змальовувати глибину цього світу. Та божественне, чисте у своїх рисах ми готові змальовувати значно краще, і на мій погляд причина цьому – те що воно заслуговує на це.

Божа висота і людська низина

Ми йшли по вулиці, і побачили старий костел, який зачаровував архітектурою. Повз йшов чоловік в одязі чаклуна, що роздавав листівки, де було запрошення відвідати квест-кімнату. Це спонукало нас перевести погляд на людей. Нік ділився роздумами, кивнувши поглядом на костел:
– Цей чоловік роздає листівки, але так як він тут місцевий, скоріше за все, для нього цей костел є звичною спорудою. Але в людей таких як ти і я, це викликає благоговіння.

Я погодився з Ніком. Нік нагадав мені грецьке слово катарсис (κάθαρσις) – це момент глибокого емоційного і духовного очищення, внутрішнього піднесення. Він продовжив:
– Сама психологія людей різна. Ось нюанс. Те, що ти можеш сприймати з відчуттям благоговіння, інша людина може дивитися на це тільки як на твір мистецтва, і не більше. Я наприклад бачу в цьому духовність, божественність, але чоловік в костюмі може не бачити і не відчувати того ж самого. Я замислився і запитав:
– А як би ти пояснив це інакше? Невже окрім психології немає інших причин? – цікавився я.
– Не знаю друже, може бути що ні. Може бути небажання. – скептично відповів Нік.
Подумавши, я пояснив:
– Я думаю, аспект психології – це те що є набутим, а не вродженим, якщо не вдатися до фізіології чи наприклад генетики. Якщо простіше, має зміст не тільки те що передалося від батьків, але самостійний вибір людини, її звички, породжені постійним вибором. Ми говорили про історію, і досить згадати хоча б кількох відомих людей: порівняти їх в дитинстві, юності, та в дорослому житті, коли вони пішли тим чи іншим шляхом.
В очах Ніка щось ніби загорілося, тому я вирішив продовжити думку:
– Наша здатність бачити або не бачити, відчувати чи не відчувати залежить від стану душі, серця, не тільки розуму. Чоловік напевно не ходив би в костюмі, і не роздавав би такі запрошення, якби хоча б щонеділі відвідував цей костел…
Нік запитав:
– Але це хіба не про "ефект жаби"? Коли її занурють поступово в теплішу воду, і лише вкінці в гарячу, щоби вона звикла за цей час? Нехай цей процес навіть притуплює "духовні рецептори". Той же метод може діяти для тих, хто відвідує церкву. Як я казав, може впливати і виховання.
– Ем, я думаю цей приклад не підійде. Ефект жаби – це про епізодичний варіант. Людина має в житті багато вибору, маленького і великого, що залежить більшою мірою від неї самої, не тоді коли її хтось вчить або виховує, а коли вона може цілковито сама обирати. Часто вибір полягає в тому, щоб обрати між пошуком Бога і черговою порцією дофаміну. А як би ти сказав, чому люди нерідко обирають духовні пошуки?
– Це цікаве питання – замислився Нік. – Я думаю є якийсь внутрішній тригер, або пережиття минулого.
– Або переживання за майбутнє. – я підхопив думку Ніка. – Я можу пояснити це тільки тим, що людина має всередині якусь частку Бога.

Було трохи неочікувано, але щодо останнього, Нік погодився. Вже сутеніло, і ми, випивши по чашці какао, ми поговорили про його сім'ю, і мої думки про мою майбутню сім'ю. Після того ми вирішили зустрітися наступного дня в медіа-кімнаті, щоб спробувати поімпровізувати з музикою.

Я повертався додому, і обмірковував те, що говорив Нік.

Друг змусив мене помічати більше, бачити різні грані людини, суспільства, світу. Це не применшило Бога, якого мені вдавалося розгледіти в різних іпостасях, але і не применшило якоїсь життєвої ваги. Після нашої останньої розмови до цієї ваги життя додався якийсь інший вимір – історичний. Простір та різноманіття культур є значним в наш час, та будь-який дослідний втрачає спроможність охопити усе поглядом, коли починає дивитися на багато поколінь назад і вдаватися до аналізу.

Нік допоміг мені зняти "окуляри", які могли заважати дивитися на світ ширше, немов зазираючи за якійсь межі, яких тепер можу позбутися, а я сподівався що подарував Ніку телескоп, який дозволяє розгеліди в небі те, що не можна побачити неозброєним оком.

Пройшовши 5 миль, за яким схил і морська далечінь

Цього разу ми зустрілися втрьох з його дружиною. Нік зізнався що вранці їм вдвох захотілося обговорити те, про що ми розмовляли вчора. Дружина сказала:
– Насправді має сенс задавати ці питання людям. Це допомагає їм переконатися, чи вони йдуть правильною дорогою, і чи дійсно шукають того Бога… Колись ми з Ніком дивилися фільм-драму, яка називається "Бог не помер", в якій студент відмовився підписатися під заявою професора Редіссона "Бог помер". Професор вимагав у студентів підписати цю заяву, щоб отримати залік по його предмету, але головний герой фільму відмовився, і прийняв виклик професора, щоб захистити свою віру.
– Цікаво! – сказав я, – треба й мені подивитися цей фільм.
– Знаєш, я не знаю як ти, але я зрозуміла дві важливих речі. Перша це те, що Бог є настільки близько, що тобі стає важко вирізнити Його, чи виокремити. Ти нагадав Ніку що він всередині кожного нас, саме про це я б сказала: Він є набагато-набагато кращий з точки зору святості і більший ніж людина, але у той же час присутній у нас. Це заважає нам Його шукати, і тому ми часто Його витісняємо зі свого життя.
– О так, – сказав я видихнувши, – А в чому друга річ?
– Друга у тому, що перш ніж шукати Бога, варто хоча б спробувати поміркувати над Його сутністю. Я знаю що це не просто. Якщо ти віриш, що Він незбагненний, як про це написано в Біблії, тоді не потрібно намагатися випередити себе в своїх силах. Кожне духовне відкриття має супроводжуватися смиренням, розважливістю. Бо відкриваєш Його в самий несподіваний момент.
– Десь так несподівано, як мені відкрилася моя дружина – з гумором підхопив Нік.

Ми посміялися, і я сказав Ніку:
– Але то є гарним ґрунтом для роздумів, твоя дружина має рацію.
– А що ж сказати про військових, для яких закрито багато можливостей? Адже, щодня зустрічаючись зі смертю, страхом і лихом, їм здається що Бог покинув їх, та місце де вони перебувають – не переставав піддавати сумнівам мої погляди Нік.
– Це гарне зауваження. – сказав я. – Я можу лише здогадуватися про це. Але це те, що змусило мене шукати духовні відповіді, коли я жив в цьому місті ще в перший рік, коли переїхав сюди з Англії. Я впевнений що те, що Бог відкривається їм також. Просто це має не такий характер, як у нас, людей в звичних умовах.
– Ти про це думаєш, і я поважаю це, хоча було б добре повернутися до цього згодом, коли я сформую свої думки стосовно цього моменту. Це потребує часу. – сказав Нік.
– Так, авжеж – з радістю відповів я.
Нік похлопав мене по плечі і сказав:
– Зміна місця гарно впливає. Ти розповідав що був в Києві, місто яке називають серцем України. І це місто мабуть по-своєму багатогранне, не таке як Львів.
– Саме так, я відкрив для себе багато чого. – з усмішкою відповів я, розповівши йому дещо про Київ.

Бог, який поза Всесвітом

Я вирішив зупинитися, давши другові простір для роздумів. Коли Нік нагадав про військових, я вкотре відчув що навіть цей світ не спроможним явити нам Бога, враховуючи усе що є сумне в ньому. Натомість Бог всесвіту є більшим ніж цей світ і цілий всесвіт. Отже, Бог може дати більше ніж дає світ і що могли б отримати від життя.

Коли ми зайшли в медіатеку, ми вирішили поімпровізували з музикою: я на своїй електро-акустичній гітарі, а Нік – на електро-. Це була одна з мелодій, над якою працював Нік і його дружина, і для мене це було шедевром.

Ми кілька разів зупинялися, щоб спробувати знову. В першу паузу Нік і я настроювали струни. Я на мить подумав про корпус гітари, на якій грав. Мені здалося що подібно до того, як корпус моєї гітари з круглим отвором слугує резонатором, робить звук сильнішим і насиченішим, намагання людини прославити Бога через пошук цього Бога, є музикою, через яку Анголи долучаються до співу, коли звукові хвилі виходять назовні. Електрогітара Ніка, на відміну від моєї, резонувала по-іншому. В обох випадках найбільше значення мало те, як ми граємо, і яку музику створюємо.