Я певен, що кожна людина – це як окрема цікава книга, де переплітаються надихаючі події, життєві епізоди, іноді схожі на чужі історії. Кожен із нас унікальний, має свої здібності, покликання, погляди на життя і духовний зміст.

Ймовірно, якщо ти зайшов на цю сторінку, тобі цікаво дізнатися про автора більше, ніж просто сухі факти – зокрема, що спонукало мене створити блог та інші рубрики.

Мені лише 30, і я розумію, що книга твого життя може бути глибшою чи насиченішою за мою, хоча вона так само ще пишеться. У кожного з нас – переплетення сюжетів, яскравих і драматичних епізодів. Деякі з них болісні або особисті, інші – теплі й неповторні. І щоб передати цілісну картину, цю історію хочеться розповісти з самого початку.

Моя книга ще пишеться. У ній є багато звичного і спільного з історіями моїх ровесників, але є й те, з чого почалося найважливіше те, що змінило і продовжує змінювати моє життя. Тому коротко поділюся цим.

Коли я був першокурсником, я ніс із собою багато питань і сумнівів. Намагався досягти певної “планки” – стати таким, яким бачив себе в мріях. Але попри зусилля, вона залишалася ніби близькою, але недосяжною. Часто це означало бути схожим на когось із кумирів, а не на себе. Кумири змінювалися, виявлялися недосконалими і це лише додавало розчарування.

Я ніби блукав, не маючи чіткої життєвої стежки, яка давала б стабільність і наповнення. Як і кожен, хотів відчувати свою цінність, бути корисним і творити добро. Але без внутрішнього джерела це неможливо. Я шукав щось постійне, на що можна спертися – шлях, який не приведе до порожнечі чи розчарування.

Я не був один у цих пошуках. Мої друзі теж ставили подібні питання, інколи навіть сміливіше за мене.

Усе це відбувалося на тлі важливих подій. Взимку 2014 року почалася Революція гідності, згодом – війна. Поняття свободи, гідності, справедливості стали особливо відчутними.

Після навчального року я раптом відчув свободу – ту, про яку мріяв. Але разом із нею прийшла порожнеча. Здавалося б, було багато нового досвіду, людей, досягнень, але всередині залишалася та сама невизначеність. Усе, чим я намагався наповнити життя, навіть успіхи, знову приводили до цього стану.

Я зрозумів, що досягнення і саморозвиток не дають гарантії внутрішньої цілісності. Постійна гонитва виснажує і часто змушує жити за цінностями, далекими від справжніх.

Саме тоді почалося щось важливе. Я прийняв, що моє уявлення про майбутнє має недоліки. Навіть найкращий план не наповнить життя змістом, якщо за ним не стоїть щось більше.

Я почав усвідомлювати: сенс, покликання, пізнання себе не досягаються лише розумом чи зусиллям волі. Потрібна опора – щось незмінне.

Так я почав задумуватись про Бога і вічність. У певний момент з’явилося бажання прочитати Біблію. Я почав робити це в тиші, вдумливо, відчуваючи особливу повагу до написаного. Тоді я ще не розумів усього, але це стало початком.

Зміни не були миттєвими. Але з часом відбулося більше. Я познайомився з християнами, які не просто говорили про віру, а жили нею. Це справило сильне враження. Я почав спостерігати, як віра змінює людей.

Поступово змінювалися і мої цінності, пріоритети, погляди. Молитва і читання Біблії стали частиною мого життя. Я почав інакше дивитися на людей – як на тих, хто має глибший сенс і цінність.

Багато питань залишалося, тому я шукав відповіді в книгах, дослідженнях, історії. Згодом почав ходити до церкви. Там я зміг духовно зростати і служити іншим.

Паралельно я розвивався у професії, працював, будував життя. З часом довелося служити в Збройних Силах і змінити місце проживання.

Але попри всі зміни і виклики, я відчуваю, що Бог веде мене, забезпечує і наповнює. І ця дорога – та, на яку справді можна покластися.