Бути другом і мати друга

Це історія про Марка. Хлопець 29-ти років, який любив помріяти та молився Богу щоб мати друзів і вчитися любити людей.

Марк ще 2 роки тому завершив навчання в університеті за напрямом "Будівництво і цивільна інженерія", проте вже 4 роки працює у сфері будівництва мостів. Він був знавцем своєї справи: коли хтось зі знайомих або замовників висловлював запити і побажання, він міг передбачити план від найменших деталей конструкції до кінцевого кошторису за все технологічне рішення. Як інженер, за весь час його минулої роботи він приймав рішення як і що зробити, і в якій послідовності, а безпосереднім будівництвом займалися працівники.

Та кільки місяців тому настав складний період в країні. Команда розпалася, робота зникла, і Марк відчув що з його рук немов би вислизнуло щось більш цінне, аніж сама робота і матеріальний достаток. Марк став відчувати себе покинутим.

Маркові було тяжко на душі від того що люди з'являються і зникають в житті, як кораблі що причалили не на той берег. Та він точно був впевнений що має одного друга, якого звати Самуїл. Цей був його одногрупник, в університеті вони вивчали спільне. Самуїл бажав зайняти трохи іншу нішу в професійній сфері, хоча і суміжній з тією, де працював Марк. Коли Марк ще був студентом, він зажди прагнув добре навчатися. Разом з Самуїлом вони найкраще склали екзамени по предметам з фізики та опору матеріалів.

Два роки тому Марк і Самуїл вирішили збудувати міст через річку вдвох, і взяти на роботу лише кількох людей, які б змогли влаштувати кесони і свайний фундамент для опору моста над водою. Це була справа їхнього спільного зацікавлення, без цілей отримати прибуток.

Марк прийшов до місця, де починається міст, зупинився і почав згадувати як усе відбувалося колись. Сам міст виглядав кумедно. Оскільки матеріалів на такі споруди йде багато, очевидно що довелося багато чим пожертвувати. Але з другом вони міркували: "А навіщо, якщо ми нічого за це не отримаємо? Наша ціль збудувати міст власними силами і перейти по ньому на той бік річки. А тоді, коли усе вийде, відзначити це смачною піцою і гарно проведеним часом на природі."

Отже, міст був зроблений із зовсім різних матеріалів, починаючи від тих невикористаних які залишилися зі старих проектів, до простого дерева яке може витримати навантаження і встояти перед численними дощами. Він функціонував. Деколи навіть Марк і Самуїл поліпшували його стан, аби він виконував свою основну роль. Але вони помічали як пересічні люди проходили повз і сміялися з вигляду їхнього моста.

Але Маркові у цей момент було не до сміху. Його друг теж переживав несприятливі часи, через що їх розділив і час і навіть відстань, але вони досі зв'язувалися і бачилися. Марк хотів мати ще друзів окрім Самуїла, саме близьких друзів, яких не розділяє час або відстань. Він хотів знайти людей не лише по спільним інтересам, але і за спільними цінностями. Ніхто не міг зрозуміти його біль.

Маркові прийшла думка про те як зробити ще один міст через ту ж річку, тільки в іншому місці, і який був би пристосований для руху автомобілів і вантажівок. Марк знав зі слів місцевих жителів що тут він необхідний, щоб спростити загальну інфраструктуру. Місцеві громади колись давали запит на уряд, щоб отримати фінанси на проєкт мостобудування, оскільки потрібно було зробити короткий шлях над річкою, після того як єдиний міст обвалився. І ніхто окрім нього не наважувався взятися за справу яка не принесе прибутку, в країні де економіка слабне.

Однієї ночі Маркові наснився сон, як він йшов до моста, зробленого колись Самуїлом і ним. Це була зоряна ніч. Він зупинився, дивлячись на інший бік річки. Раптом до нього зійшов Янгол, який промовив йому: "Марк, знаю що ти прагнеш мати друзів, і це не є простим бажанням. Але відкрию тобі одну таємницю: будування відносин схоже на будування моста: 50% будує одна людина, а 50% інша. Якби ти збудував увесь міст, зробивши те, що належить іншій людині, це не була б щира дружба." Несподівано Марк прокинувся від криків людини з вулиці, яка просила сусіда відчинити під'їзд його будинку. Останні півночі Марк розмірковував над словами Янгола, який з'явився йому уві сні.

Він обговорив сон з Самуїлом, і його друга теж зворушила мудрість цього послання.

Марк переглянув свої можливості і виявив що у нього з минулих років залишилися матеріали, що б дали змогу збудувати якраз тих 50% нового транспортного моста. Але не вистачало іншої половини ресурсів, не було плану проекту а найбільше бракувало охочих людей. Марк міркував: "Я спробую знайти пратнерів, робітників і ресурси, та розроблю план проекту. Якщо я знайду хоча б одного партнера, з яким будемо разом шукати підтримку для іншої половини моста, це буде ознакою що у мене з’являться інші друзі, я зрозумію що не байдужий для інших…".

Насправді Марк дуже цінував Самуїла та його дружбу з ним. Проте минав рік, два, і чим далі, тим більш життя їх розділяло, а Марк тим дужче відчував самотність. Тим не менше вони підтримували спілкування, та інколи бачилися. Вже два з половиною роки Марк був на підзаробітках і не мав постійної роботи. Він знайшов вже другий підзаробіток, щоб працюючи паралельно, змогти знайти кошти на матеріали для моста. Коли він розповідав про свої цілі колегам і знайомим, вони насміхалися з нього, пробуючи довести що відносини між будь-ким тримаються лише на вигоді і не більше.

Маркові не вдалося знайти людей за цей час, які б його могли підтримати, і хто хотів би бути справжнім другом. На мить охопив жах від пережитого досвіду: в країні була велика фінансова криза, партнерів не було, а нових працівників було вкрай складно знайти. В той момент Марк йшов по дорозі, і згадав про халабуду по дорозі, яку він намагався обходити “десятою” дорогою, аби не увійти в неї з розпачу та емоцій. Цю халабуду з осики та міцних гілок колись він збудував в дитинстві з його однолітками. Для нього вона була місцем, про яке він собі міркував: "Мій вхід туди буде означати кінець і провал того, чого я так сильно прагну. Для мене це місце розпачу і горювання, тому я сподіваюся не ввійти туди ніколи."

За минулий рік Марк неабияк вклався, щоб реалізувати свою ціль. Він поринув у технологічний підхід, який використовують в розвинутих країнах світу. Його проєктні плани переписувалися, і згодом він зміг підготувати найкращі варіанти плану, які б підходили в його ситуації. Далі він проводив тести в 3D-програмах на стійкість цієї п’ятої конструкції, яка ще існувала в думках. Марк навіть отримав тимчасову підтримку з минулих організацій, в яких він працював, і через своїх колег зміг знайти нових будівельників. Йому вдалося зібрати кошти навіть на самовідновлювальний бетон (який містить бактерії, що виробляють вапняк) і 3 гідравлічні домкрати, які дозволяють рухати сегменти мосту в процесі влаштування цих великих частин перед їх закріпленням. Здавалося б, є усе щоб міст втілився в реальність. Дехто з колег його минулої роботи з гумором казали Маркові, що цей міст потрапить в книгу рекордів Гіннеса, якщо він його збудує. Як-не-як, його випадок був винятковим, оскільки навколо така серйозна справа трималась на вкрай малій кількості людей.

Згодом настав момент мрії – вдалося зібрати команду по будівництву. Матеріали для створення повного моста були. Марко був натхненний надією та з хвилюванням спостерігав за процесом.

Все здавалося б йшло за планом, але існувала дилема: працівники бажали отримати вдвічі більшу оплату за роботу, аніж Марк міг їм запропонувати. Марк навіть не думав про прибуток для себе, адже й сам багато чим пожертвував. Його хвилювали реалізація моста і задоволення місцевих та команди по будівництву. Але команда створила йому умову: або вона збудує половину тільки моста, або ж він знайде кошти для оплати працівникам.

Марк вагався, проте не став чекати.
Команда збудувала основні ланки моста з одного та іншого боку річки, і половину моста з необхідними елементами.

Протягом наступних півроку Марк шукав підтримку людей, тих кому було б цікаво завершити будівництво моста. Він навіть брав участь у міжнародних форумах інженерів. Проте так і не знайшов партнера.

Три місяці опісля Марк шукав фінанси, щоб знову залучити людей з минулої команди, для виплати їм коштів за роботу. Але згодом з'ясувалося що майже усіх цих людей перестав цікавити проєкт Марка. Одного дня до нього підійшов працівник, який був з тих з його старої команди, і розповів йому про ті чутки, які поширив хтось з тих людей, наче Марк є досить специфічною особистістю з дивними намірами, що і викликало в команди недовіру.

Після почутого Марк був вибитий з сил, вбитий усім тим довсвідом за ці роки. Йому як і раніше не давали спокою багато питань: до колег, до людей, до життя, до Бога. В його голові прозвучала думка: "Вже пізно". Марк звів очі на міст з обривом, який як-не-як виглядав сучаснішим і красивішим за попередні недобудованімости. Він взяв камінь, вийшов на кінець того моста, і з розпачу жбурнув його в сторону другого берега річки з усіх сил. Камінь булькнув у воді, звідти відлетілачапля в інший бік. Марк побачив що на тому березі зупинилася якась дівчина, огледілась в його сторону, і пішла далі. Марка переповнювали емоції: "Чому на тому березі немає нікого, кому було б не байдуже?"

Марк був в сльозах. Він повернувся дорогою назад. Тепер його рішенням було зайти в ту халабуду, якої він раніше остерігався. "Це і так кінець", – міркував Марк. Він підійшов до халабуди, його сльоза впала на землю, і він ввійшов. Всередині він на мить озирнувся і згадав про ті моменти дитинства. Марк сів на землю і схилив голову до колін. Він розмірковував про все до чого він рухався по житті. Як і до цього, найбільше його хвилювали не мости, що не збудовані, а друзі, які йому так потрібні. Шукаючи партнерів, він шукав не просто тих, кому вигідно долучитись до проєкту, а тих, хто б хотів з Марком залишитися. Що далі Марк сидів, тобільш поринав у роздуми. В його думках час від часу були згадки про давнього друга Самуїла, але той поринув у свою роботу, і з роками Марко і Сем стали спілкуватися рідше. Він не дивився на телефон та час, – тепер це втратило значення.

Несподівано Марк почув звук чиїхось кроків. Він подумав що це хтось з місцевих рибаків. Але ось в його халабуду увійшла людина. Марк підняв голову і побачив Самуїла, в якого в руках була керамічна цеглина для обкладання нового моста, що лишилась в запасі. Певний час вони дивилися одне на одного, доки Марк був дещо приголомшений. Згодом почався діалог.

— Як ти знайшов мене? — запитав Марк.
— Марк, ти довго тут сидиш? Я бачу що ти дуже зажурений.
Марк не знав що відповісти. Була пауза, поки Марк знайшов що сказати давньому другу. Марк вирішив згадати Самуїлу про останні 2 роки свого життя:
— Ти напевно бачив ці 5 мостів. Вони з очікуванням виглядають на той другий берег річки, немов би то їх має хтось підхопити.
Марк помітив збентеження в очах свого друга. Самуїл сів з Марком, в тій же позі, зігнувши коліна. Самуїл здогадувався, до чого вів Марк, але вирішив продовжити лінію, не виправдовуючи себе ні в чому:
— Ти будував ці мости, і я пам\'ятаю як ти ділився що у кожному новому проєкті у тебе вимальовується більш надійне і збалансоване рішення. Але мені сумно що досі не вдавалося знайти партнерів.
Тут Самуїл подумав, що ці слова можуть лише викликати емоції в Марка, хоча він знав, Марк в більшості випадків поводить себе спокійно, не демонструючи зайвих емоцій. Самуїл відчував що це час для глибокої та щирої розмови, і що Маркові потрібна підтримка:
— Мене завжди надихало як ти щоразу краще підходиш професійно до нової справи. І особливо те що попри це все ти не здаєшся і будуєш вже п\'ятий міст...
— Сем — зупинив його Марк, — Я завершив це.
— Чому?
— Я не знаю що тобі відповісти — розвів руками Марк.
— Чому ти лише тепер прийшов? — не витримав Марк, — Сем, друже, у тебе своє життя, свої проєкти... Цінуй те що ти маєш, роботу і людей яких ти маєш. Але більше цінуй сім’ю та людей по спільній справі. Я вдячний що ти прийшов мене підтримати, але ти не знаєш що я відчуваю.
Самуїл відчув що йому настав час сказати дещо, про що він думав останній рік, та не наважувався сказати цього Маркові раніше:
— Марк, мені шкода що я рідко був з тобою останній період. Серйозно, я шкодую що рідко став взагалі писати.
Марку стало ніяково що Самуїл сидить так як він, наче в сцені фільму-мелодрами, і він підвівся. Самуїл невдовзі теж встав на ноги.
— Ти не маєш ні за що шкодувати. — відповів Марк, — Я вдячний що ти прийшов і підтримав! Ти єдина людина яка це зробила за усі ці останні 3 роки. Хто це зробив щиро, і я це ціную.
Самуїл, не довго думаючи, сказав:
— Я б хотів допомогти тобі. У мене тим більше зараз трохи пауза в роботі, і я маю більше часу.
Помітивши що Марк нічого не збирається казати, Самуїл запропонував йому вийти з халабуди. Марк поглянув знову на цеглину, яка була в руках Самуїла, і випалив:
— Ой та викинь ти цю цеглину! Вона більше нікому не потрібна. Всі ці роки я прагнув знайти хоча б когось, хто б зацікавився зробити один нормальний міст, щоб ввести його в експлуатацію. Але людей більше цікавить вигода. Людей не цікавить дружба, співпраця. І чесно, Сем, я зневірився, бо я не розумію на чому будуються відносини які ведуть до близької дружби. В Марка з\'явилися сльози, — Але мені здається, ти єдина людина яку можна було б назвати другом. Просто мені так важливо мати когось ще, з ким би я міг проводити це життя. Ти знаєш, я розповідав.
— Марк, у тебе будуть ці друзі! — відповів Самуїл.
— Я тепер не вірю — відказав Марк.
Тоді Марк поділився з другом, що це єдине місце для Марка, в яке він думав зайти тоді коли вирішить що усі його спроби вичерпані, а це станеться саме на п\'ятому мості. Самуїл пробував переконати Марка що це не так:
— Ми зведемо міст, знайдемо партнерів, і відсвяткуємо це як того разу, — наполягав Самуїл. Давай вийдемо звідси назовні.
— Сем, друже, досить. Залиш мене.
Самуїл підійшов до Марка ближче і поклав свою руку йому на плече. Марк відчув тепло Самуїла. Марк став плакати, Самуїл теж був розчулений. Марка вразило, що друг, з яким його життя розділило на 5 років, готовий був стати поміччю в найважчий момент, і щиро пропонував йому підтримку в час, коли здавалося б, все було втрачено. Марк прислухався і відказав:
— Друже, я навіть не уявляю як ми продовжимо. Ти ж не знаєш: усі працівники відмовилися займатися будівництвом далі, хоча усі ресурси для цього є. І може я не казав, але мій вхід сюди, в цю халабуду, був не просто так. Раніше я боявся сюди йти…
Тут Марк різко зупинився, згадавши що єдиним своїм винятком "кінця надій" є те, що в цю ж халабуду зайде хтось, кому цікаво поспілкуватись.
— Ти можеш відповісти словом "ніколи" на "ніколи" — сказав Сем, — Пам'ятаєш, що ми колись обговорювали це в студентські роки, коли гуляли? Якби не твоя наполегливість, я б інколи й у своїй роботі зупинявся… А так для мене це було прикладом.

Для Марка, як і раніше, час не мав ваги у той момент. Але тепер і йому, і Самуїлу здавалося, що час зупинився. Як виявилось, спільним було те що вони мало спілкувалися, зважаючи на життєву рутину та клопіт, проте відчували у цьому потребу. Зрештою вони домовились зустрітися наступного дня.

Самуїл підготував другові повідомлення на своєму телефоні. Це була цитата Арістотеля, грецького античного філософа, який виділив 3 види дружби: дружба корисності, дружба задоволень і безкорислива дружба. Він запропонував Маркові почитати з його телефона Арістотелівський фрагмент про безкорисливу дружбу, яку власне філософ вважає найкращою серед варіантів:

У бідності, як і в інших нещастях, люди вважають, що друзі — це їхній власний притулок. І дружба допомагає молодим, рятуючи їх від помилок, так само як і старим, з огляду на турботу, яку вони потребують, та їхню зменшену здатність до дії, що виникає через їхню слабкість; вона також допомагає тим, хто перебуває у розквіті сил, у здійсненні благородних вчинків, бо двоє, йдучи разом, краще здатні думати та діяти.

Марка вразило те що після довгої "пустелі" в його житті давній друг настільки проявив турботу щодо тих озвучених моментів, і став здатним їх перейняти, зважити, зрозуміти. Сем запропонував Марку допомогу в його проєкті та пошуку людей:

— Знаєш, Марк, я думаю друзі можуть прийти в життя будь-коли, тим більше такі, які потрібні для тебе. Десь так само як людина, з якою варто було б пов'язати життя, якщо говорити про шлюб, хоч і шлюб це зовсім інше. Як ти казав, людина яку призначив або призначить тобі Творець.

— Тільки з дружбою зазвичай простіше...

— Може і так — задумався Сем, — Ти ж не будеш казати їй що побудувати дружбу тобі було простіше? — поцівавився Самуїл жартома.

— Ні, хах, якщо у мене буде син, то зберігатиму цей секрет з ним, і скажу щоб не казав мамі — пожартував у відповідь Марк, — Якщо і скажу, то напевне через кілька років як ми будемо в шлюбі, вона зрозуміє мене. І додам як сильно я люблю її.

Згодом Сем вирішив перейти до важливішого питання:

— Стосовно твого проєкту Марк, мені здається, не страшно що твої зусилля комусь здаються дивними. Якщо така мета є благородною, як з цитати Арістотеля, і якщо в подальшому це принесе користь іншим, до неї варто рухатися.

— Так! — промовив Марк відновленим голосом, сповнений надії, — Все це я робив з любов'ю, а не лише заради того щоб знайти друзів чи прихильників. Але Сем, для мене так важливо знати що хтось небайдужий створювати добре, а не пасивно очікує робити і жити для себе. І я думаю: коли навіть хтось з нас буде помилятися в чомусь, нам потрібні люди які нас скерують, а не будуть насміхатися. Я радію що є така людина як ти в моєму житті, хто це розуміє!

— Ми впораємося поки вдвох, шукаючи людей — запевнив Самуїл, — Така справа дійсно потребує підтримки. Але я також вірю що на горизонті з'являться й ті, хто захотів би залишитися з тобою і рухатися далі.

— Ти чудова людина, Сем, і чудовий друг — підбадьорив Марк, — Завжди звертайся і ти в будь-чому.

Прихід давнього друга був переломним моментом для Марка. Але цей момент змусив Марка "відкрити очі" та побачити свого друга по-іншому. Обоє не шукали в житті ідеальної дружби, але їх неодмінно щось пов'язувало, те що давало їм змогу знаходити сили, здобувати мудрість, не втрачати надій... Їхня дружба стала міцнішати.