Сутність віри: шлях до її зміцнення
Якщо ви читали попередню статтю з філософським аналізом віри та життєвими прикладами, де віра є помічницею в різних життєвих ситуаціях, я сподіваюся ви також дійшли до кінця моєї статті. Вкінці я писав про те що важливі два моменти – у що людина вірить, і як вірить.
Щоправда, другий момент може не зіграти настільки вирішального значення, на відміну від першого ("У що я вірю?"). Логічно: у всіх випадках важливіше не стільки як сильно я вірю (хоч і це має велике значення), скільки те, у що я вірю. Самий простий випадок ("у що?"): "я вірю в те що що б я не робив, не матиме ніякого значення в кінцевому результаті", або ж інший позитивний варіант "я вірю що мої зусилля, праця, сподівання не марні та мають великий сенс". З мого переосмислення це первинна річ. А вторинна – як сильно я в це вірю, як і чим підживлюю свою віру. Адже якщо я буду вірити в протилежне – що зусилля не мають значення – не буде сенсу думати про друге питання.
Як же відповіді на ці питання мають значення в духовній площині?
Питання 1: У що чи в Кого вірю насправді?
Ми (люди) по своїй духовній сутності прагнемо досягнути раю, зробити можливим існуванню гармонії. Напевно більшість з нас прагнуть порядку, миру, любові, свободи, руху за досконалістю, душевного спокою… Врешті-решт, ми прагнемо щоб добро торжествувало у світі. На це є власне наша надія!
Поза тими духовними прагненнями, я нерідко зустрічаю людей по життю які в ході розмови твердять що не варто вірити нікому, лише собі, мовляв, я серед безлічі питань та хаосу є найкращим джерелом надії. У цьому можна простежити певну логіку: "я вірю у свої сили; якщо є безліч людей на яких точно не варто надіятися, які не розуміють мене і не хочуть розуміти, я хоч і не той (та) хто дотримується слова, хоч я слабкий(а) і недосконалий(а), але найкращий об'єкт довіри серед інших допустимих варіантів, принаймні я себе знаю і можу щось спрогнозувати." Коли мова йде про дієву віру, поза сумнівами, така людина може собі довіритися. Проблема лиш у тому що у кризові часи покладання на себе і свої сили обов'язково вичерпає свій ліміт, оскільки немає чогось більшого ніж "я", немає чогось досконалого і вічного, на що чи на Кого можна опертися. Є безліч речей, від яких ми не застраховані. Віра в себе не веде до мудрості, не зробить ваш емоційний стан легшим. Якщо людина вірить лише собі, вона тим самим не дає іншим оцінити себе чи прислухатися до інших. Але найбільший недолік ви простежите далі в статті.
Є ті, хто б надавали перевагу вірити тому, що є поза межами нас – це всесвіт, любов, альтруїзм, перемога, творчість, наука... – у те що власне ці речі можуть допомогати рухатися до тієї омріяної гармонії, раю і досконалості. Та чи немає в усьому цьому переліченому чогось такого, чим ми нехтуємо? Вірніше те, що не додали до щоденного списку? За моїм спостереженям здебільшого нам хочеться фокусуватися на окремих речах, в які простіше вірити. Якщо ви не можете назвати себе віруючою людиною, чи не пробували ви коли-небудь пов'язати усі речі, в яких ви вірите, в щось єдине, і надати їм єдиного автора який уможливив їхнє існування? Адже людина не винайшла ні всесвіт, ні любов, ні ту незмінну мораль яка у нас закладена. Навіть творчість і наука немислима без чогось, закладеного в людині – прагнення пізнання світу і гармонії, створення нового. Ті ж продукти науки і творчості існують завдяки людині, її вищому розуму, духовним бажанням. А розум і дух людини в свою чергу мають завдячувати своєму існуванню Комусь Хто наділений такими ж якостями і створив нас людей, тих хто б володів цими якостями.
Отже, якщо ви все ще приглядаєтеся до думки – вірити чи ні в Бога, відкривати Його чи ні – спробуйте поміркувати над знаменитим біблійним висловом "Ми створені за образом Божим". Адже попри всі надії, які нездійснилися, не зважаючи питання які вас давно турбують, ми створені й лишаємося не просто істотами з тілом і вищим розумом. У кожного нас є щось більше – духовна складова, якими наділив Творець нас (за Його образом), через яку ми маємо ті ж прагнення до істини, свободи, любові та миру.
Але тепер помітьте, як увесь цей рух до цих речей можна звести нанівець, коли людина підмінює поняття? Наприклад, коли загальну істину (таку як мораль чи добро) починають називати відносною. Спробуйте поміркувати про типову ситуацію, коли людській свободі надають абсолютне значення і коли на місце Бога як Творця людини намагається стати сама людина, ніби займаючи Його первинне місце. Через це людина вже перестає вірити істинам, спостерігаючи, можливо сама того не розуміючи, як усе порушується і спотворюється…
Саме через це окрім духовних поривів, перелічених мною, в людині є ще дещо, закладене Творцем сумління і дух. Сумління дозволяє нам чути Бога, слухатися Його, чинити правильно, мати відчуття досконалої та абсолютної моралі. Щодо другого, можливо ви заперечите. Але коли людина справді пізнає Бога, має живі стосунки з Ним, Біблія вчить що людина сповнюється Божим Духом. Поняття дух потребує більшого огляду, і я опишу про нього докладніше в іншій статті.
Навіть якщо згідно Біблії колись ця гармонія і досконалість у взаємозв'язках з усім живим була порушена, у людях залишається прагнення її відновити.
Біблія дає багато підстав для надії. Слова пророка Ісаї про те що Господь робить все нове (Ісаї 43:19) і відновить занепалий світ (Обл. 21:1).
Ви б були дуже правильними якби застерегли не виривати біблійні слова з контексту. 😊 Якщо ми їх не вчимося розуміти правильно, не заходимо в контекст, тоді можна легко сказати що усі трактують священні книги так, як їм вигідно. Якщо дивитися на слова того ж пророка Ісаї (Старого Завіту) і Іоана Богослова (остання книга Біблії – Одкровення) в контексті, ви зможете помітити щось спільне:
Господь обіцяє зробити нове майбутнє, відмінне від нашого теперішнього, де є небезпека, "пустеля" для душі, лихо, біль, страждання, смуток і багато іншого того, чого ми так прагнемо позбутися зараз.
Якщо ви будете вчитися розуміти ці та інші уривки в контексті усієї Біблії (усіх 66 книг Святого Письма), стане зрозуміло що так важливо знати Бога такого, яким Він насправді є! Я з переконанням скажу що для усіх, хто знайшли Бога, тобто відкрили Його для себе, вони відкрили Його риси та характер, й разом переконалися в якійсь істині. Бог не може бути для одних добрим і небайдужим, а для інших байдужим і далеким. Різниця у відчуттях однієї та іншої людини насправді породжена не тим що Бог любить одних більше, а інших менше, до одних близький, а до інших далекий і т. п. Але правда полягає в тому що навіть якщо ви проходите "пустелю" і Бог для вас зараз є далеким, шукайте Його, кличте, просіть, будьте щирими в молитві щодо вашого болю, смутку, жалю, сумнівів, недосконалості, навіть щодо образ чи гріху. Навіть якщо це вимагатиме часу, я впевнений що ви відкриєте Його для себе. Будьте щирими і відкритими у своїх кроках. Якщо цього не стається, напишіть сміливо мені про це, я відкритий до вашого досвіду.
Автори книг Біблії апелювали до істини, проте не закликали людей вірити, відкидаючи розум. Давид в Старому Завіті, будучи царем, пройшовши у своєму минулому утиски і небезпеки, чітко розумів власну недосконалість і межу між тим де роль Бога, а де роль людини. Його слова:
Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!
Ось інші відомі заклики, від Павла, який був римлянином, та Івана:
«Усе досліджуйте, тримайтеся доброго» (1 Солунян 5:21)
«Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони» (1 Івана 4:1)
Власне ця здорова віра народжується через особистий досвід (молитву, пошуки, справжність намірів тощо) і дослідження для себе джерела, яке відкриває нам Бога.
Жива віра
Вірити по-справжньому – означає набувати переконання значимості того, у що ви вірите.
Якщо ви дочитали до цього моменту, можливо у вас вкотре складеться враження що для того щоб вірити, достатньо довіряти біблійним джерелам і виділяти час на певні речі які підтримують віру "на плаву". Буде помилкою усе зводити до цього, до релігійності. Якщо мова йде про справжню, живу віру, яка є дійсно дієвою, життєзмінюючою, тоді це та віра яка набуває сили і значення через особистий досвід (можливо пам'ятаєте дещо з минулої статті). Вірити в Бога має сенс не просто для психологічної підтримки себе в житті та застраховки себе на випадок "якщо я просто вірю в цю істину, то отримаю спасіння". Користь від віри приходить тоді, коли ми нею живемо, коли приймаємо рішення жити вірою. Вірити в Бога означає також вірити Йому по житті (Його особистим словам до нас, завдяки закладеним у нас духу і сумлінню), Його Слову, Євангелії, мати ту надію про оновлений світ та вічне життя, в якому не буде страждань. В деякому розумінні це означає рухатися Його шляхом до тієї досконалості, про яку згадувалося. Віривши, ви не станете досконалими в абсолютному розумінні, але Його план і настанови для вашого життя, які ви з (до)вірою приймете, будуть для вас найкращими.
Розумно запитати себе, чи сумнівалися перші люди, яких ми називаємо отцями християнської церкви, щодо того чи вірити Богу надалі по житті? Книга Дій апостолів описує їхній духовний шлях. В Діях 17:11 написано що вони «щодня досліджували Писання, чи так воно є». Зверніть увагу, ще за своє життя вони знали Ісуса Христа, коли Він був у тілі, ділили з ним їжу та проходили спільне. Та після того як Ісуса розіп'яли, питання "вірити Ісусу чи ні" постало для них так само, як і постає для нас, хоч ми як сучасники не бачили Його у тілі! Про що це говорить? Про те що якщо є спільна істина про Бога, тобто правда про те яким Бог є і як Він відкривається людям, то вибір людини вірити чи ні – залишається її власним вибором, не зважаючи на різний досвід, різні покоління та різні епохи. Цей вибір кидає виклик усім: якщо ви хочете бути у цьому світі частиною чогось значущого, що переважає рамки історії, знати Бога, жити з Ним вічно і рухатися по житті за досконалістю – шукайте Бога і рухайтеся шляхом віри (або до життєзмінюючої віри).
Отже, віра яку я описую в цій та попередній статті, не має в собі нічого спільного з ілюзією, в яку хочеться вірити, або чимось таким щоб жити лише так як хочеться нам. Віра в живого Бога є за своєю природою набагато масштабнішою. Це те чим людина по житті рухається щоденно, а не тільки рятівне колесо для людини яка тоне у виняткових випадках. Це шлях, який дозволяє подолати бар'єр там, де розум, досвід і мудрість є безсилими. Дає змогу перетнути межу та відкрити двері в ту вічність, якої ми прагнемо глибоко всередині. Разом з тим вона проходить перевірку на серйозність намірів, адже об'єктом віри не є щось, що можна побачити і до чого можна доторкнутися, але за своєю суттю є значно більшим за нас і за цей світ.
Ті, хто віддався Богові, дивують своєю стійкістю й дивовижним спокоєм.
Вайнс Джефф
Ви моживо запитаєте: "А яким чином така віра проходить перевірку на серйозність?" Пам'ятаєте, що я писав що віра ніяк не може бути безформною. Справжня віра обо'язково проявить себе в діях. Тому варто перейти до наступного питання "Як я вірю?".
Питання 2: Яка моя віра і як проявляється?
Час від часу я чую від різних пересічних людей, які згадують тих священиків, які впевнено заявляють про свою віру, проводять зібрання в церквах, але не потрібно багато копатися щоб відчути що життя їхнє явно суперечить тому, про що вони кажуть. Так само я чув від інших що є люди, які ходять до церкви по неділям, дотримуються різних канонів (як ми їх по-сучасному називаємо), але їхнє життя не відрізняється від тих хто взагалі не ходить до церкви, а часто в деяких випадках є навіть гіршим. Коли наша розмова про таких людей йшла далі, я виявляв, що в розумінні людей є принаймні два припущення.
- Віра (як внутрішня сила і стан) насправді є або відсутнім але бажаним елементом, або ж на стадії зародку, але присутня релігійність (як зовнішні ознаки) яка по суті своїй не відіграє в житті ніякої корисної функції.
- Що віра, що релігійність є чимось одним і тим же, і не приносять користь, різниця лише в тому що останнє себе проявляє.
Щодо другого пункту, я б не погодився, якщо ви читали мою попередню статтю. Адже якщо ви уважно спостерігаєте, тоді знайдете чимало тих, чия віра і життя з вчинками ("як я вірю") дуже рідко протирічять одне одному.
Дискутувати про об'єкт віри набагато легше. Коли ж ми підходимо до практичних речей, то стикаємося з розчаруваннями.
Чи є така практика підставою думати що віра не має значення? Зовсім ні. Питання "у що я вірю" і "як я вірю" є взаємопов'язаними. Свого часу Клайв Люїс навів гарну аналогію ножниць, в яких одне лезо є вірою людини, а інше – вчинками, або проявами віри в житті. Одне лезо без іншого марне. Так само і вчинки та віра на практиці є нероздільними. Якщо ми запитаємо "що важливіше, віра чи те як вчинки людини і те як вона намагається жити?", це все одно що питати яке лезо в ножицях є важливішим.
Віра недієва без її практичного застосування. Якщо людина вірить Богу, а не просто що існує Бог, справжньою віра буде віра, яка вдосконалюється: віра що Бог є таким, якого Біблія описує, віра в те що життя за Його волею принесе гарний плід, віра в те що життя і шлях по Його волі мають сенс. Це не те що в людині відбувається одномоментно. Це процес довжиною в життя. І коли людина приходить до усвідомлення власного безсилля перед Божою досконалістю, на допомогу приходить справжня, рятівна віра в Христа, а вже з неї природно народжуються добрі вчинки.
Давайте переглянемо живі приклади!
Як і всі, моя віра випробовується. Я вірю в живого Бога, вчуся Йому довіряти, вірю в Спасителя як другу Особу триєдиного Бога, маю переконання і власний досвід який укріплює мою віру. Але мудре запитання навіть до віруючих, як вони живуть вірою в біблійні істини. Ось одна з них:
знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре
(до римлян 8:28)
Зізнаюся, мені не завжди легко в це вірити, особливо коли мої очікування не справджуються. Тому я повністю зрозумію читачів. Якщо ви переживаєте випробування, які можливо більші ніж мої, не зневіряйтеся, але шукайте близкості з Богом. Нехай у вас будуть духовні думки на зразок "все що відбувається у мене – не просто так, і Бог в цьому є".
«Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Павла до євреїв 11:1)
Апостол Павло, писав це, додавши "знаємо". Це знання береться з переконання, якого у Павла точно не було б, якби він не жив вірою! Ось характер віри: ми віримо, хоч не можемо побачити, але продовжуємо вірити, і з часом отримуємо нагороду за свою віру. Павло переживав зовсім не найкращі періоди в ті роки, але досить зануритися в історію і побачити наслідки його служіння. Великою мірою завдяки Павлу, його служінню Богу й людям, його освіченості, мудрості та любові до людей настала епоха великих змін у цілому світі.
Завжди добре мати людину, яка допоможе вам у такі моменти. Петро, друг Павла адресує наступні слова першим християнам в Малій Азії, які переживали дійсно складні часи:
З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути дещо засмучені всілякими випробовуваннями, щоб випробування вашої віри – набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні... (1-ше Петра 1:6-7)
В цьому контексті Петро говорить про основну необхідність – спасіння душі.
Поєднання відповідей на два питання
Наступний приклад з реального життя показує як можна мати хорошу віру, коли при цьому відповіддю на питання "у що я вірю?" робить таку віру згасаючою з часом. Ми можемо бути гарними людьми, чудовими у своїй справі, навіть правильними у багатьох рішеннях, але при цьому мати потаємних ідолів чи кумирів, на яких покладаємося і в яких хочемо вірити.
Цей приклад – історія з життя людини, яку нещодавно навів відомий християнський апологет Тім Келлер.
Один чоловік, який сказав, що він досить заможний і успішний менеджер фонду. Але він мав деякі проблеми. У нього був дуже поганий рік, і він був дуже засмучений. І деякі його друзі-християни підійшли до нього і говорили про Ісуса, і він сказав: «Ну, я не маю віри. Я б хотів, щоб я мав вашу віру. У мене немає віри». І друзі сказали: «Про що ти говориш, у тебе її немає? У чому сенс твого життя? Як ти почуваєшся в безпеці у світі? У чому джерело твого уявлення про себе та самоцінності? Це твої гроші. Це твій успіх. Це, по суті, основа твоєї безпеки, основа твоєї значущості. Ось у що ти віриш! У тебе багато віри. І ти вкладаєш всю свою віру у спасіння, у сенс свого життя, у своє щастя, у свою радість, у свою самоцінність. Ти вкладаєш все в те, щоб стати успішним і заможним бізнесменом. А тепер трапляються проблеми. У тебе поганий рік. І тепер ти бачиш, що доки твоя віра в таких співробітників, це ніколи тебе не врятує». І це його шокувало. Тому що він не усвідомлював до якої міри… Йому не просто подобалося бути бізнесменом. Він вірив у свою справу. Він покладав на це всю свою довіру серця! У цьому полягав його сенс життя. У цьому полягало його спасіння. І він це усвідомив. Чому? Тому що в певному сенсі він проходив через вогонь (чи пустелю). І він почав усвідомлювати, що ось щось справді надто важливе для нього, що він дуже "крихка" людина. І протягом цього часу він думав про християнство, розглядав усі докази цього, і він став християнином. Для тих з вас, хто розуміється про фінансову динаміку в світі, 2008-2009 роки були досить поганими роками. А 2009 рік – свідчення про його навернення 4 роки тому групі людей, багато з яких були бізнесменами та бізнесвумен. І ось що він сказав: «Я хочу дати вам це свідчення цього року, тому що через 4 роки я працюю в галузі, яку ми раніше називали управлінням капіталом. Зараз це більше схоже на виживання. Я втратив величезну суму грошей цього року. І ось що я хочу, щоб ви знали. Я ніколи в житті не був щасливішим». Якби Велика рецесія сталася 4 роки тому, коли я вірив у свої гроші та свою продуктивність, я знав, де пляшка горілки (алкоголю), я б просто врізався в землю». Ось що з ним сталося. Через страждання у 2005 році він зрозумів, на чому насправді базується його надія (і віра), і вона ґрунтувалася на чомусь, що ніколи не було б витриманим і надійним за жодних обставин.
І він повірив в Ісуса Христа. Тому пізніше, коли прийшло справжнє життєве випробування, він знав, що, ймовірно, або довів би себе до пияцтва, або щось гірше б трапилося… Але ось що він сказав: «Я втратив величезну суму грошей цього року, і ось що я хочу, щоб ви знали: я ніколи в житті не був щасливішим».
Коментарі
Немає коментарів