Сутність віри
Ми живемо у час де все швидко змінюється, технології та послуги виходять на новий рівень, наука та ШІ можуть дати відповідь на більшість питань, життя потребує вміння швидко навчатися і атаптуватися до його викликів… Усе це лише буде прогресувати.
Якщо тема віри не є для вас близькою, якщо ви вагаєтеся щодо того чи взагалі віра має сенс, чи є взагалі необхідність розвивати її, ця стаття для вас.
Тих, хто вважає віру архаїчною або відсовує її на задній план, стає все більше, навіть у час коли світ поглинають війни і зникає стабільність. І причини тут досить прості:
- люди стали більше довіряти науці, науковим відкриттям, адже багато того що колись було прогалиною в знаннях, зараз вивчено наукою;
- соціальні домовленості стали набагато кращими, аніж були у середньовіччі чи навіть 50 років тому;
- реалії життя спонукають все більший відсоток людей схилятися лише до критичного підхіду, ставити під сумнів будь-які авторитети та твердження, на жаль навіть тоді коли вони основані на моралі.
Та чи разом з цим зникає необхідність вірити? Давайте пройдемо по стежинці роздумів, розберемося в аргументах "за" і "проти". Я ж наведу приклади життєвого характеру і спробую через філософський аналіз показати – чому таке поняття як віра досі має місце та що воно означає.
Філософський аналіз
Замінити віру розумом або наукою так само неможливо, як замінити математику історією або музику скульптурою.
В студентські роки я працював над перекладом філософської статті, яку опублікував в Дослідженнях. Я опишу коротко лише кілька важливих тез.
Стаття починається з того, що віра, якщо вона має місце і сенс, є поняттям не співмірним з іншими, такими як досвід чи розум. Через це не потрібно шукати способи боротьби з нею, чи альтернативу, ніби щось таке як розум може витіснити або повністю замінити віру.
Якщо це вам здається занадто абстрактно, я б хотів навести простий приклад. Уявіть людину, яка лежить на операційному столі. Успіх чи провал операції залежить не від однієї, а від кількох складових, які не можуть окремо один від одного привести до бажаного результату. Щоб операція склалася успішно, важливо щоб лікарі були досвідченими професіоналами. Разом зі знанням та компетентністю лікарів, будь-яка досвідченість знаходить своє місце там, де ситуація і випадок можуть бути різними. Адже впливають різні зовнішні фактори (такі як погода, безпека та умови для відновлення після операції) так і внутрішні (наприклад налаштування людини, яку будуть оперувати, вага, особливості організму). Ми знаємо що історично з досвідом до операційного штату залучають лікаря-анестезіолога, який допомагає людині якнайлегше перенести операцію. Якщо був би досвід, але в той же час в лікарів не було б достатніх знань, розуміння, шанс успіху зменшується суттєво. Та при одному знанні та компетентності за відсутності досвіду шанс успіху може зменшитися в таку ж величину. Попри це, має значення і третя умова – це віра. Спробуємо уявити лікарів, які б не мали віри у те що роблять під час операції. Якими б професіоналами вони не були, без віри вони б не мали ні сміливості, ні запевнення, навіть мотивації далі по житті робити цю велику справу. Також без віри самої людини, яку мають оперувати, вона навряд чи погодилася б на операцію чи довірилася лікарям. У наш час усе здається легше. Але уявіть як лікарі втручалися в минулому, коли ще анастезія не була відкрита: як віра обох сторін впливала на хід процесу.
Безумовно, без досвіду розум є сирим сам по собі. Так само як молекули та атоми, які не знаходять свого призначення. Ось що відбувається, коли ми намагаємося осягнути що-небудь тільки розумом:
Ми тільки відволікаємо дані за допомогою почуття факти від їх приватних та випадкових ознак, зводимо їх у відомі загальні поняття.
Ми розкладаємо дані досвіду, відокремлюємо або відкидаємо випадкові і минущі елементи, і в результаті виходить відоме загальне уявлення або поняття, що не має саме по собі ніякого власного змісту, при проведенні якого, отже, розум не вносить нічого нового.
(з трактату на який я посилався в Дослідженнях)
Досить давнє поняття емпіричність – властивість знань чи досліджень що спираються на досвід. Воно знаходить своє місце в різних науках, починаючи з таких як філософія. Саме так, емпіричність допомагає відрізнити від випадкових речей та ознак те що є науковим, закономірним.
Надіюся, ви щось взяли з минулих тез. 😊 Тоді питання можуть бути наступними:
Як віра може відігравати корисну роль та у той же час не суперечити тверезому мисленню і науці? Чи взагалі віра може займати корисну функцію в будь-якій ситуації, а не лише одиничних і критичних випадках?
Ви напевно знайдете деякі відповіді згодом у статті на перше питання.
На своєму досвіді скажу, що я ще ніколи не бачив щоб твереза віра (та яка має бути, а не спотворена віра) принесла шкоду. Так, були випадки коли я не отримував те, у що вірив. Натомість я отримав досвід і мудрість, а до деяких речей почав ставитися інакше. Але це не зіграло шкоду по відношенню до мене та людей. Тому це не був негативний досвід.
Відповідаючи на друге питання, я з впевненістю скажу що здорова віра служить людині не лише в одиничних випадках. Вона дозволяє людині рухатися по житті до чогось, прагнути чогось кращого, змінюватися самому (самій) і змінювати світ, долати труднощі та бути переможцем у кризових періодах, бути людиною впливу а не залежностей… – цей список можна продовжити. 😌
Коли ми віримо у торжество добра над злом, в любов та її змістовність у житті, у Творця та Його вищий закон, який є досконалим, в абсолютність моралі, яка приносить гармонію в життя коли її однаковість для всіх стає загальновизнаною, – ми не відрізаємо частину своєї гідності, і не применшуємо роль розуму. Також досвід не мав би свідчити протилежне: "Я вірю, але знаєш, життя інколи змушує бути негідником" – ящо зазвичай називають "подвійними стандартами" і призводить до руйнування як свого життя, так і суспільних благ. Тому віра логічно необхідна.
Якщо розум відповідає на питання "що є, буває і може бути?", віра відповідає на питання іншого гатунку: "що є безумовно і повинно бути?"
На моє переконання віра не суперечить науці і розуму. Навпаки: вона може і навіть у певних випадках повинна з нею співіснувати, як унікальна категорія єдиного організму. Не та забобонна віра в щось містичне, яке погіршує життя людини, але та яка дійсно приносить користь.
Як здорова віра і розум вступають у взаємодію?
Віра стверджує існування і дію відомих речей, що лежать за межами нашого звичайного олита. Якщо таким чином віра повідомляє нашій свідомості відомі позитивні дані, конкретно-визначені, то завдання розуму по відношенню до віри може складатися тільки в тому, щоб звільнити або очистити повідомлені вірою дані від елемента випадковості і свавілля і повідомити їм форму загальності та необхідності.
Без життєвих прикладів буде важко обійтися. В наступних прикладах я покажу як віра може робити нас не залежними чи слабкими, а сильними та мудрими.
Життєві приклади
Раніше я навів 3 основні мірила атеїстів, агностиків і скептиків, через які необхідність у вірі є застарілою.
Хоча, погодитеся ви чи ні, я постійно помічаю що як віруючі люди (люди не сліпої віри), так і невіруючі люди звеличують такі поняття як розум ("раціо", що від латинського означає "розум", "мислення", "пізнання") і критичне мислення (аналіз, здоровий глузд, потреба ставити питання "чому?"). Що цікаво? Як для одних, так і для інших людей цінністю в більшості випадків є мораль, етика, різні людські чесноти. Не знаю який відсоток людей для яких це є цінностями, але вже навіть за два тисячоліття він є величезним. Досі ні наука, ні критичне мислення, ні рівень соціальних устріїв не змусили перелаштувати фундамент суспільства, який оснований на тій же моралі та відповідальності.
Наука займає свою нішу практично в усіх питаннях, хоча за численними дослідженнями стоїть незрівнянно більша стежка недослідженого. Але от цікаве питання про ту ж розумність: Чи розумно схилятися до думки що колись у свій час вчені зможуть дослідити усе те, що поки непізнане, коли ми не маємо ні найменших гарантії в цьому?
Коли еволюціоністи говорять про соціальні норми, устрої та допомвленості, їхнім аргументом є те що суспільство відмовилося від догм, постулатів, через що багато проблем ще в минулому тисячолітті було подолано. У цьому велика правда. Тільки є великий сенс шукати похідні причини, наприклад, чому ті догми і постулати, які використовувала влада та релігійна еліта, гальмували цей здоровий процес. Де вони мали корисну або негативну функцію. Важливіші питання: Чи усі вони були скасовані? Власне, що є гнилим чи забобонним, а що є фундаментом? І що саме привело суспільство до тих способів співіснування, які ми маємо тепер, до яких колись прагнули минулі покоління?
Також досить цікаво буде поміркувати над таким як критичне мислення, яке часто сприймається нами як протилежне вірі. За допомогою критичного мислення ми перевіряємо факти, даємо місце сумнівам і шукаємо докази того чи іншого. Щодо цього моменту, я б хотів зосередитися більше в наступних підпунктах.
Віра як корисний елемент
Мабуть найкраще дослідити для себе сутність віри на досвіді, щоб переконатися яке воно має значення.
Один з яскравих прикладів де віра відіграла корисну роль – коли ще у 2017 році колеги з моєї першої роботи спланували поїхати на аеродром, щоб здійснити стрибок з парашутом. Для мене це було вперше в житті, я вагався тиждень перед цим, але все-таки вирішив поїхати з ними. Перед вильотом на кукурузнику ми готувалися до польоту та приземлення, слухаючи інструкторів. В такі моменти ваша віра може зіграти вирішальну роль, ще до того як ви зайдете в літак. Адже коли заходиш в літак, шляху назад вже немає: або ви стрибаєте, або вас випихують. 😄 Так чи інакше ви опинетеся за бортом 800 м. над землею, якщо тільки вам не стало зле і ви завчасно попередите персонал. Для мене це було щось найбільш екстримальним, що я коли-небудь спробував у спорті та дозвіллі. Коли я летів, до моменту поки не розкрився парашут, я закрив очі і рахував секунди, вірячи що парашут розкриється.
Зауважу, віра тут працює з різних сторін: довіра інструктору, в його компетентність і досвідченість, як на етапі підготовки, так і в польоті, віра в себе, і віра у Всевишнього якої у когось можливо не буде, проте я молився щоб усе пройшло вдало. В таких історіях ризики завжди існують: погодні умови, які були не найкращими восени, ваш моральний та фізичний стан, який тут є вкрай важливим, а також приземлення яке важливо зробити правильно.
Якщо проаналізувати це, річ йшла не просто про те щоб вірити у вдалий політ або не вірити, піти чи відмовитися. В підсвідомості людини є віра і в першому випадку, і в другому. Віра, про яку я розповів, і віра в негативний розвиток подій. Це звучить легко, але є великий сенс задуматися над цим!
Віра у різні сценарії розвитку подій, віра в людину, в Бога, в перемогу над ворогом – все це має місце тоді, коли у нас немає бази знань, гарантії щодо майбутнього, і можливо ще немає особистого досвіду, щоби в чомусь переконатися. Саме тут віра відіграє вагоме значення. І, ви мабуть вже помітили, завжди при цьому є люди по обидва боки. Одні будуть вірити одному, а інші – протилежному. В наступній статті на цю тему я розповім про віру, яка підкріплена особистим досвідом.
Наступний приклад, який би я навів – теж з реального життя. Коли почалася повномасштабна війна, в перший рік мої друзі з церкви і я займалися волонтерством, допомагали різним військовим які служити в гарячих точках. Одним з таких військовий, з яким я пітримував зв'язок, був Роман, чоловік який мав двоє дітей. На жаль після невеликої відпустки його життя обірвалося, коли він як командир евакуював поранених побратимів на місці обстрілу. Він повертався до нових поранених і у той момент відбулося вороже влучання, яке стало фатальним для нього. За тиждень до цього Роман і я ще підтримували зв'язок. Я відчув його віру, та щиру вдячність якої зараз у багатьох людей не вистачає. Останніми словами Романа були "З Божою допомогою прийдемо до перемоги".
Як на мене, саме віра відіграла ключову роль у тому, який шлях пройшов Роман. Так, він не повернувся додому живим, але пройшов великий і складний шлях, який би навряд чи пройшов хтось інший без віри в істинність цінностей, у справедливість та віри в Божу силу допомогти українцям досягнути цієї справедливості. Його роль у цьому була скромною. Але варто подумати: що якби в останню хвилину він, замість того щоб діяти і рятувати побратимів, вагався?
А як щодо духовного? Що коли ми вагаємося щодо існування Бога, Його кінцевого суду та життя після смерті? На мій погляд це гарне питання до агностиків. Адже агностик сказав би: "Я не можу сказати що Бог є, але також не можу стверджувати що Його немає." Агностики займають здавалося б зручну позицію: залишитися при сумнівах. Проте цікавим буде питання: Яку користь буде мати така позиція, якщо розуміти що життя – досить нестабільна річ?
Скептик чи агностик може відкладати важливі питання на потім, і немає гарантії що до них повернеться. Є кращий варіант. Він (вона) може перебувати в постійному дослідженні, читати філософські книги, зважати усі "за" і "проти" одної та іншої позиції. Все це може тривати роками. Зрештою, таким чином ми можемо ніколи не бути готовими до остаточної відповіді, так як може трапитися в житті що вибір потрібно зробити тут і зараз. Ми можемо залишатися у своїх сумнівах і без відповіді, керуючись лише раціональністю та досвідом (або відсутністю цього досвіду). Атеїст може лишитися при думці що Бога немає, що мораль відносна, а перемога над злом та несправедливістю чи її відсутність – це як гра в рулетку.
Багато хто з цих людей не мають віри не через те що не можуть повірити, коли припускають що ті чи інші речі є правдою, а через те що просто не хочуть, з деяких причин. Одна з сучасних релігій – коли людина не вірить в Бога як такого, що Його описує Біблія, але при тому вірить що наше життя це матриця, що ми в ній, а справжні гравці знаходяться поза нею. Тільки погодьтеся, така віра поєднує в собі в рази більше аллогізму та ірраціональності, ніж коли довіряти біблійним істинам. Це гірше ніж навіть лишатися при сумнівах, коли є простір для подальших пошуків.
Давайте спробуємо приглянутися до відомого філософського аргументу, який називається "Парі Паскаля". Його запропонував французький математик і вчений Блез Паскаль у своїй праці «Думки про релігію й інші предмети» ще у 1657-1658 роках.
Ось суть його аргументу
Паскаль пропонує поглянути на віру як на гру, де людина робить ставку: вірити в Бога чи ні.
Варіант 1 – Бог існує. Якщо ви вірите, то отримуєте вічне щастя (нескінченний виграш). Якщо не вірите – жахлива вічність без Бога.
Варіант 2 – Бога немає. Якщо ви вірите і опісля смерті виявляється так що Бог відсутній, ви втратили трохи часу та земних задоволень, при цьому ви стали кращою людиною при житті. Якщо не вірите – нічого не набуваєте, але ваш час і зусилля будуть мінімальною втратою.
Інший приклад – придуманий, але часто може бути правдивим, навіть у наша час. Спробуйте уявити себе на місці людини, в якої горить квартира в багатоповерховому будинку на 8-му поверсі. Уявіть себе на місці цієї людини яка думає, що робити, коли стоїть на балконі палаючої квартири. Приїхали рятувальники і розмістили рятувальний батут якраз під балконом людини. Мешканець квартири може раціонально обмірковувати шанс того чи він виживе, якщо стрибне. Рятувальники також не виглядають дуже впевнено, а час обмежений. Який вибір зробили б ви на місці цієї людини? Якщо ви залишитеся у квартирі, шансу на те щоб вижити не залишиться. Але якщо ви стрибнете, тоді отримуйте якийсь шанс на те щоб врятуватися!
Такій категорії як віра не характерне мислення "Я зроблю це, тому що маю гарантії." Як і у випадку з операцією та оперуючим (приклад який я навів вище), так і у випадку з рятуванням від пожежі, вірити може означати "я не знаю, я не впевнений, але я спробую". У цьому є природа віри. Ви не знаєте що буде, але ви робите вибір. І врешті-решт, ви не залишитеся у програші. Якщо й ні, в залежності від ситуації та прикладу, але по житті ви будете людиною віри, тоді ви стаєте більш успішними, адже хапаєтеся не за сумніви та скептицизм, а за можливості.
Саме тут і відіграє роль віра. І ось те місце, де, як я описував у філософському аналізі, віра та розум вступають у взаємодію одне з одним. Ми можемо використовувати свій розум без віри і підраховувати ймовірності, але зрештою потрібно зробити вибір. Віра дає нам змогу бути більш рішучими. Це більш розумно, аніж залишитися стояти на балконі та підраховувати ймовірності (раціо). Окрім цього вона може банально допомагти вам врятувати себе чи іншу людину. Звісно ніхто не хотів би подібних випробувань, хоч і життя може ставити подібні виклики. Щодо духовної площини, усе відбувається подібним чином. Бог простягає людині Його руку, пропонує їй Його шлях до Небес та життя з Ним. І цей шанс зробити вибір є хоч не таким стресовим, але однаково актуальним для кожного.
Але природа віри – не лише допомагати триматися морально і психологічно! Як я писав, справа не обов'язково з відсутністю віри, а з тим на чому ґрунтується наша віра, чи є вона на міцних переконаннях, чи досить необґрунтувана (ситуативна) і стоїть на якомусь одиничному досвіді. Дуже важливо:
- у що ви вірите;
- як ви вірите.
Віра, так само як і розум – випробовується життєвими обставинами, на скільки вона є сильною. При цьому ці ж обставини і виклики можуть допомогти вам її перевірити, на чому вона основана, повертаючись до питання "У що я вірю?". Спробуйте поміркувати над цим і отриману відповідь порівняти з відповіддю на питання "На чому ґрунтуються мої переконання?".
У статті, яку я опублікую згодом, ви зможете зазирнути далі, як віра стає дієвою.
Коментарі
Немає коментарів