Як пов'язані віра і мислення?

Що для вас означає вірити?

Хочу поділитися думками, досвідом та істинами, які можливо допоможуть вам зрозуміти на скільки віра і мислення взаємопов'язані один з одним та який мають великий стосунок на процес того як людина живе.

Про топ-виклик у моєму минулому

Коли я ще був дитиною, віра для мене була доволі абстрактною. Для мене це означало лише вірити в щось, але нічого за цим не стояло. Можливо ви подумаєте, що і тоді щиро вірив в Бога. Можна сказати і так, тільки ця віра є доволі безбарвною порівняно з тією міцною, справжньою, дорослою вірою.

Це так би мовити віра дитинства. 🙃 Тобто віра в Бога, яка має зародок, яка вкрай рідко була пов'язана з особистим досвідом, відкриттям. Тим паче вона ще не була пов'язана з переконанням, типовими рішеннями та характером. Вона була зароджена, проте майже не розвивалася, за винятком що я кілька місяців ходив у недільну школу раз в неділю, коли мені було близько восьми років.

Та в ранньому підлітковому віці я зіштовхнувся з викликом, який переріс у справжнє випробування для мене. Якщо описати коротко, мене непокоїло те що мої думки (які просто виникають в голові) можуть вплинути на стан речей більшого масштабу, або як кажуть деякі психологи, "матеріалізуватися". Про матеріалізацію думок напевно багато людей чули сьогодні. Єдиний момент у тому, що кожен вкладає в це поняття трохи своє значення, як я розбирався пізніше. І саме цікаве те що саме це твердження, яке викликало в мене тривогу, я почув тоді коли я або хтось з близьких людей чув ці типові вислови від окультних вчень. Я деколи читав що і психологи приймають це за “правду” (які мали б опиратися на дійсну правду, щоб могти допомагати пацієнтам долати всяку тривогу!). Це твердження про матеріалізацію думок почало бентежити мене у шкільні роки, і дійшло до того що я навіть міг кудись йти і на рівному місці у мене могла виникала якась страшна думка про кого-небудь чи що-небудь, змушувала стресувати, почуватися пригніченим і винним. Я навіть виробив був у собі невелику стратегію – згадувати що я не бажаю нікому нічого поганого. Проблема лиш у тому, що емоція сама по собі виникає природнім шляхом швидше, ніж я згадую свою стратегію. Емоція та емоційна думка з'явлається в голові швидше, ніж свідомі думки, просякнуті знаннями, розумом та сумлінням. Отже, це могло допомагати лише в 40-50%. Це забрало невимовно багато нервів, та й мого часу, навіть щоб просто заміщувати одні думки іншими коли щось подібне відбувалося. Усе це пригнічувало мій психологічний стан, я не бажав ділитися ні з ким про це окрім мами, уникаючи осуду і непорозумінь. Наскільки ж брехня може мати вплив на життя людини!

Так продовжувалося багато років. Навіть моя мама не могла по-справжньому допомогти мені. Лише приблизно з 20 років, коли я почав читати Біблію, розмірковувати над Словом, молитися Богу, проблема почала поступово зникати. Так, мені не допомогли люди, але допомогло Боже Слово, молитва і справжнє богошукання.

Подумайте: віра може нести не тільки позитивний характер, але й згубний. Усе залежить, у що ви вірите, на що опираєтеся.

Зауважу: віра у всіх випадках має сенс там, де не вистачає фактів, для того щоб переконатися. Як ап. Павло казав: "віра це підстава сподіваного, доказ небаченого". Це звісно не означає що немає сенсу ні в що вірити, адже через віру людина може йти до успіху, дістатися мети, здійснити те задля чого живе. В моїй же ситуації було дві віри, що суперечили одна одній. Віра у певну неправду переважала і тягнула мене вниз. А все тому що бракувало знання, переконання і досвіду, основаного на корисній вірі (що спирається на істину). Не було того що допоможе вийти з замкнутого кола.

Прийняття виклику і переосмислення віри

У роки студенства я користувався не тільки Біблією, але й біблійним додатком, який допомагав мені по-справжньому розібратися у цій проблемі. Також мені допомогла книга одного пастора церкви у Каліфорнії Білла Хайбелса "Спрощуй". Точніше один з розділів цієї книги, в якій він описував про деструктивний страх. Слово, молитва, пошук Бога, і в кінцевому етапі власне рішення плану дій допомагало долати такий деструктивний страх. Це не було легко, так як деструктивний страх переріс у звичку, коли його коріння вже було як ціла грибниця (мережа грибів). Часто це означало йти всупереч тривозі та своїй старій вірі в погане.

"Спрощення життя означає спустошення карманів страху, який затаївся." (Білл Хайбелс)

Корінь, який потрібно знайти

У той період я все більше задавався питаннями на кшталт:

"Чи може сама теорія матеріалізації думок бути правдивою? Якщо так, чому тоді світ досі не зруйнувався? Але якщо це має яке-небудь непряме відношення до мене чи інших людей, чому я єдиний, хто може вирішити свою чи їхню долю лише силою випадкової думки?"

Зрештою, якщо ви людина яка завжди надає перевагу науковим поясненням, тоді скоріше за все скажете що в усіх випадках потрібно перевіряти факти. І я з цим погоджуюсь. Тільки це працює коли ми маємо, так би мовити, “базу знань”.

Логічні відповіді знайти можна, але якщо ви прагнете отримати вичерпну наукову відповідь, завжди може бути "ентропія", невизначеність яка не даватиме спокою. Адже, як ви мабуть знаєте, скільки б наука зараз не відкрила, це всього лиш невеликий відсоток зі 100%, і можливо ніколи не дізнаємося усієї інформації про світ і нас самих.

Як я зрозумів згодом, Святе Письмо дає відповіді на більші питання. Воно у свою чергу вказує на характер Бога, який по Своїй природі є всемогутнім, стоїть за багатьома речами, які навіть є "випадковими" для нас. Господь бачить істинні бажання серця людини, й тоді коли вона проходить духовну боротьбу або життєві виклики. До того ж ми вже живемо у світі, де є багато добрих людей, які живуть з вірою в істини. Бог, якому можна і варто вірити, запрошує нас сфокусуватися на Його доброті, характері, принципах та діях, замість того щоб фокусуватися на брехні та стихіях світу.

"Страх ґрунтується на брехні... Викриття брехні, яка підігріває ваші страхи, часто є половиною перемоги в битві." (Білл Хайбелс)

Хто ж породив брехню? В Святому Писанні описується що диявол – батько брехні, він використовує невизначеність, непевність, і людську слабкість, аби змустити людей робити нездорові (суперечливі) судження, а тоді багатьох людей вірити в це. Ісус говорить, бо він "в правді не встояв". Якщо ви заперечите, посилаючись на віру в рогатого звіра, ви можете поміркувати над таким: ми зіштовхуємося по житті з тими речами, що породжують сумнів в самих істинах. Лише подумайте!

Сумнів у існуванні добра чи любові може здатися непоганим, адже ми усі можемо сумніватися. Але що ми робимо з сумнівами? А ще краще питання: яку природу може мати спокуса віддатися чому-небудь оманливому (свідомо чи ні)? На прикладах коли ми маємо ствердно вирішити, довіряти Богу, чи зневіритися, або повірити у чергову теорію, створену людьми, обмеженим та гріховним людським розумом?

Проголошуйте істину

Якщо ви не стикалися з чимось таким як я, ви можете сміятися. Як-не-як, коли ви зіткнулися з правильним, духовним, чистим, святим і добрим, важливо проголошувати те у своє життя. Зрозумійте правильно: "проголошення" собі не означає самонавіювання чи самогіпноз. Якщо у вас це слово викликає когнітивний дисонанс, замініть його спершу словом нагадувати. Спробуйте поміркувати над тим, у що ви вірите. Якщо ви вірите в те що істинне, але не відчуваєте що це є дієвим у вашому житті, поміркуйте про те хороше що ви проголошували собі раніше. Задайте собі питання: "Чи наближає це мене до істинного Бога?", "Як це може змінити мене?" та "Чи відповідає те у що я вірю тому, як я мислю?".

Думка – мислення – життя

Думки впливають на мислення, мислення у свою чергу впливає на рішення – слова та дії. Через схожі (типові) рішення формуються звички і поведінка. Тоді формується характер який впливає на те як людина живе, і навіть на те куди рухається. Щодо останнього, інколи важко простежити взаємозв'язок. Давайте розглянемо два різні приклади!

Перший приклад

Хлопець 28 років може мати некорисну звичку часто думати та говорити про непристойне, навіть коли його цінності та віра може допомогти йому "вирулити" своє мислення. Тільки я б сказав що це не тільки некорисна звичка, але і шкідлива. "Чому?" – ви можете запитати. У простих випадках це може не привести до якихось негативних наслідків. Але мислення – це цілий процес, коли ми фокусуємося на чомусь. В даному прикладі воно може привести до неуважності до оточуючих, до того що виходить з уст хлопця. Адже Біблійна мудрість каже "що в серці людини, те промовляють уста". Оскільки хлопець живе в соціумі, його звичка впливатиме на його відносини з іншими. Він може мати чудові цінності, формально вірити в істину, але якщо мислення інакше, оточення це обов'язково помітить, і це впливатиме на довіру та відносини. Якщо говорити про такі речі як соціальну роботу, подання комусь прикладу, шлюб, де побудова гарних відносин відіграє велике значення, – мислення випливе на поверхню неодмінно.

Другий приклад

Приклад мій. Надіюсь що сюжет і контекст який я описав про себе вище, більш-менш зрозумілий вам. Насправді я довгий час намагався себе штучно заспокоювати, що мої побоювання і страх не впливали сильно на віру, адже хотів вірити в хороше, навіть останнім часом вірити що Бог сильніший, та в силу молитви (що все ж було трохи краще). Але що давало мені віру? Доки я не здійснював потрібні кроки, – не розважав над істинним, не шукав передумови для віри, не починав здійснювати кроки щоб жити вірою, – годі було очікувати радісних змін. Віра в суперечливі речі приносила хаос не тільки в моє мислення, але й духовне життя. Сумніви та "боротьба з вітром" змушувала мене почуватися самотнім. Через те що я не проголошував ці істини, або навіть колись не відкрив їх собі, я відчував провину і беззмістовність. Навіть коли я намагався рухатися по житті до чогось, мені та той час здавалося що я перебував під впливом життєвих стихій, з якими згідно мого уявлення мав довго боротися, аби стати хоч трохи подібним до “ідеального себе”. Через усе те в деяких сферах життя я стояв на місці, а це руйнувало щастя, так як усі сфери людини взаємопов’язані одна з одною.

У нас не тільки формується мислення, звички і віра. Ми як соціальні особистості, маємо той чи інший вплив на людей, яких бачемо день у день.

Наше мислення (мислення, а не поодинокі, випадкові думки) впливає на те, у що ми віримо. Те, у що ми віримо, впливає на те, як ми живемо і куди рухаємося.

Як Бог дивиться на цей взаємозв’язок?

Можна навести багато прикладів-історій з життя сучасних людей. Я наведу біблійні приклади, що показують яке значення має мислення і віра у часи випробувань.

В 5-му розділі Марка є одразу дві історії, переплетених в одну цікавим чином. Опишу в кількох абзацах.

Старший синагоги, якого звали Яір, мав хвору 12-річну дочку, яка вмирала від недуги. Через те як багато людей Ісус зцілював, чутка рознеслася по всій Юдеї. Для Яіра Ісусова допомога була напевно єдиною надією, і він відправився до Ісуса, у той час як з його дочкою були інші люди. Якщо вдуматися: батькові смертельно хворої доньки було психологічно важко залишати дочку і дім, але його віра переважила, бо він пішов до Ісуса. Яір сказав Йому:

“Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!... І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.”

У тому натовпі була інша людина – жінка яка була хвора на кровотечу, яка, як написано, багато натерпілася від лікарів, і вони не допомогли їй. Вона і втрутилася в хід подій.

“…як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його... Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю... І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги! І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила.”

Ісус не випадково запитав ”Хто доторктувся?” Вона затривожилася, але вклонилася перед Ним і розповіла правду, на що Ісус їй відповів: “твоя віра спасла тебе”. Зупинимося і подумаємо. Що написано, що спасло жінку? Її особиста віра, яка вірила настільки сильно, що міркувала “мені достатньо тільки доторкнутися до одягу Ісуса”.