Про покликання (частина 2): покликання і призначення
Якщо ви читали мою давнішу статтю "У чому сенс життя? Про покликання людини", ви помітили що я багато писав про те як дивитися на покликання з перспективи Божого бачення, і, що з моїх переосмислень, такі речі як покликання, цінності та сенс життя є дуже взаємопов'язаними.
У цій статті я б хотів вийти трохи за рамки логіки "так є, тому що так є", не пишучи в такому аксіоматичниму стилі. Я б хотів розглянути кілька сценаріїв пошуку покликання людиною і сам шлях в покликанні. Нехай це послужить вам у ваших пошуках, і я завжди відкритий до ваших думок чи питань в коментарях. 😊
Уточненням буде те що правильно було б розрізняти поняття покликання і призначення. Покликання відповідає на такі питання як "Що у мені наперед закладено, в чому я був би сильним? Які дари і таланти я маю? Яка справа близька мені?", як я описував у минулій статті. Призначення дає відповіді на питання "Яка моя життєва місія? Чим я служу? Яким шляхом рухаюся і до чого йду?".
Мабуть вам, як і мені, спало на думку що в такому разі призначення людини відштовхується від її покликання, що людина має такі-то сильні сторони, і в залежності від них її шлях буде таким. Але якщо ви серйозно поміркуєте, то можете виявити що навпаки. Давайте про все по порядку. 🙂
Спершу ми проходимо шлях росту, розвитку, самоформування і зрілості. Ми можемо пробувати себе в різному ще змалку, і згодом інші бачать у кожному з нас певні здібності. А ми отримуємо підтвердження цьому з двох сторін: від себе, як те що приносить задоволення, і від людей які у нас можуть побачити потенціал. Навіть не з двох сторін, а з трьох, і як ви б здогадалися, я скажу – від Бога. Це штовхає нас до думок про покликання, і раніше я окреслював як дивитися на це зважено, духовно, який це має потенціал в глобальному сенсі.
Призначення немислиме без поняття духовності та сенсу життя. Одного разу в житті більшості з нас "компас" показує стрілку. Але це може відбуватися по-різному. І тут дуже важливо не піддатись омані: чи ми не переплутали компас, чи в глобальному розумінні це призведе до добра. Якщо ви згадали згадали про християнство і темні епізоди історії людства, що стосується хрестових походів, чи війн, чи знищення євреїв нацистами, чи нападу росії на Україну, це аж ніяк не дає підстав гадати "Ну, може Бог сказав їм йти в такому напрямку". У дискусіях з різними людьми я нерідко згадую що мораль є абсолютною, а не відносною. Відповідно до цього, ми можемо чітко знати що є добром, а що добром не є, що є правильним а що ні, що є незамінною правдою, а що брехнею. І коли ми повертаємося до питання про напрямок життєвого руху, правда про це є однією з тих речей яка допомагає нам не схибити.
Вернемося до покликання. Так як забіг на довгу дистанцію потребує підготовки, справа покликання для нас як духовних особистостей є набагато серйознішим, адже це забіг довжиною в життя.
Покликання як справа життя
Історії людей є різні, я б виділив декілька сюжетів, які могли б читачам допомогти.
В той час як призначення є незмінним, сама справа покликання може змінюватися протягом життя. Хоча в духовному вимірі покликання все ж можна розглядати як дещо загальне для усіх людей і не залежне від специфіки того чим зайнята людина, про що я написав далі.
Я неодноразово чув про історії людей, які рухалися спершу в певному напрямку, здобували освіту, одружилися або вийшли заміж, а пізніше їхнє життя дуже змінилося, відколи вони відчули покликання і пішли за ним. Один мій друг Філіп, родом з Бразилії, якось завітав до в церкву, в яку я ходжу. Під час розмови з ним я відчув Його надприродній мир, який присутній в ньому, коли він ділився духовним і про своє служіння. Зараз він та його дружина досі служать різним безхатченкам в різних країнах.
Але ви можете знайти різні приклади коли людина знайшла себе, і рухається в цьому: про лікарів, про розробників, таких як я 🧑💻, про засновників компаній та підприємців, про науковців, спортсменів, про різних звичайних людей. Вони можуть висловитися просто "я директор компанії", "я науковець-бактеріолог", "я футболіст, який любить футбол і не бачу себе в іншому". Тільки це буде лише маленька частина відповіді. Якщо покликання нероздільне від призначення (а на мій погляд так і є), воно буде звучати спільно для кожного з них: "Для мене Бог має унікальну мету. Я не випадково маю такі-то бажання, здібності чи таланти, покликаний саме у цей час і перебуваю в цьому місці не просто так."
Я б хотів продовжити цю думку далі.
Покликання – як те що вже дане нам кожному
Ми напевно хотіли б думати про своє покликання як про якусь унікальну справу. Але коли усвідомлюємо що сфера нашої діяльності буде не така вже й унікальна, а життя нас пов'язало зі звичним місцем, звичайними людьми і родиною, ми починаємо розчаровуватися. І навпаки, що якщо саме життя змусило нас бути в різних місцях? Що коли в житті людини трапляється неприємна несподіванка, через яку вона не може здійснювати те, що здійснювала? Адже життя є непередбачуваним.
Це спонукає до багатьох роздумів. Тільки, як я писав раніше, ми спробуємо розглянути покликання більш абстрактно, воно може звучати доволі просто:
Ми покликані любити – людей, Бога, бути людиною з міцним життєвим коренем, який досягається через працю над собою і само-становлення.
З курсу філософії в університеті я згадую коли читав про німецького філософа-екзистенціаліста Серена К'єркегора, який сказав що становлення – це постійний процес вибору та "створення" себе. Це точно не означає йти за течією, обирати більш комфортний шлях чи залежати від того, куди "понесе вітер". Формування – це усе те що нас формує: звички, навички, мислення, характер, ролі та переконань які нас обмежують.
Для моєї мами шлях в покликанні та пошуків покликання є процесом, який зайняв більшу частину її життя. Ще 10 років тому її фах і подальша робота були взаємопов'язані. Крім цієї сфери, моя мама любить грати на піаніно, і колись співала в хорі. Згодом в країні почалися нелегкі часи, працівників скорочували... Тепер у її житті інші виклики. Але чи значить це що те, що ми набули, над чим працювали, що процес нашого становлення який тривав роками раніше, тепер не має значення? Лише тому, що змінилося життя та пріоритети. На мій погляд ні: не зважаючи на життєві бурі, ми так само можемо служити дарами і талантами, проявляти любов, втілювати в життя те до чого покликані. Наше формування, робота над собою, таланти, здібності й навіть діяльність що приносить радість – все це може бути використаним у цей період, навіть коли життя змінилося. Зрештою, у нас може не стати ресурсів, навіть не стати фізичних можливостей для чогось, але лишається дещо більш цінне, з чим ми також росли раніше, – це духовна здатність до чогось.
Наведу приклад з однієї історії сім'ї в Броварах. Це відома історія Андрія Василенка і його дружини, коли вони вирішили відкрити кав'ярню «Cafe 21.3», де стажуються і працюють люди з синдромом Дауна. [1] Таким чином, сім'я вирішила привернути увагу громадськості, щоб суспільство також схилялося до допомоги дітям з синдромом, а не до відсторонення від них. Поштовхом до відкриття кав'ярні для Андрія і дружини стало те, що в їхній сім'ї народився син з цією хворобою. Зверніть увагу що вони могли послухати лікарів і навіть відмовитися від дитини, але ними керувала любов і духовні цінності, вони прийняли цей виклик і пішли далі.
Ми покликані на добрі діла, які є наслідком любові, внутрішнього бажання до чистоти й взагалі щоб ставати кращими, а не на злі, в яких егоцентризм та пристрасті до чого-небудь. За добре потрібно боротися, інколи навіть чимось жертвувати, деколи йти на ризик.
Про пошук покликання
Так як же знайти те до чого я маю рухатися? – запитали б ви.
Я б помістив це у кількох сценаріях і кроках.
Фундамент і матеріали для будівництва
В минулій статті я писав про цінності, які лежать в основі того, що ми схильні обирати. Перш ніж шукати напрям свого життєвого руху, запитайте себе: "Що є моєю основою, який є мій фундамент?" Річ в тому, що покликання, якщо мислити духовно, не визначає сама людина (ніби я будую проєкт свого життя, або я буду виконувати таку-то суспільну функцію). Навіть якщо ваша мета добра і ви в цьому переконані, життя не може гарантувати вам що усе складеться саме так як ви уявляєте, і не обов'язково буде відповідати вашому призначенню. Але я б теж не погодився з позицією що покликання визначають інші люди, суспільство, чи культура. Якщо я маю унікальне покликання в житті, в тому сенсі що ще з дня мого народження воно не залежить ні від мене, ні від людей, тоді має існувати щось те, що виходить за межі людського знання і прогнозів науковими методами, те що богослови назвали б "першопричиною".
Вам може здаватися це незвичним, якщо ви і не відносите себе до тих хто визнає існування Бога – Творця і Законодавця, я в будь-якому випадку пропоную поміркувати над наступним уривком з Біблії, автором є ап. Павло:
Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. (1-е до коринтян 3:10-15)
Ці слова дають багато над чим замислитися, і в загальному вказують на дві речі – фундамент і решта, з чого буде побудована будівля:
- фундаментом є Христос (як ми довідувалися з Біблії, боголюдина яка виконала Божий Закон), а вірян (християн) Павло в іншому розділі порівнює з храмом або святилищем, приводячи до розуміння що якщо ми приймаємо істину від єдиного Бога і живемо нею, наш життєвий вибір буде виходити від неї;
- матеріали, такі як золото, срібло, дерево, солома – це також наші вчинки, наш вибір, які теж будуть випробувані. І помітьте як цікаво! Людина може і будувати на Божій основі, наче основа правильна. Тільки її вчинки будуть випробувані, вони покажуть на скільки людина живе в цій істині, на скільки щирі та міцні її відносини з Богом.
Коли ви поміркуєте над цим, я б запропонував вам усамітнитися на деякий час і подумати, спробувати звернутися такими питаннями:
- Боже, чи Ти можеш розказати мені план який Ти маєш? Ким Ти хочеш щоб я був (була)?
- Що Ти хочеш щоб я робив (робила)?
Це може зайняти певний час, деколи довгий. Відповідь на ці питання може виявитися по-різному. Вона може бути для кожного досить індивідуальною. Та якщо ви її отримаєте, вона буде чіткою і зрозумілою, навіть коли ви десятки разів її перевірите. Проте в рішеннях я особливо раджу бути обачним, зважливим, не поспішливим, і радив би перейти до наступних кроків.
Прислухатися до інших
Якщо ви пройшли попередній крок і в пошуках відповіді, одним з варіантів може бути те що відповідь може йти з уст близької людини. І тут я б хотів застерегти від того щоби просто прийняти слова на віру, навіть якщо це дуже близька людина. Як я писав, така річ як покликання не може бути продиктована кимось, не зрозумійте неправильно. Але приводом прийняти слово людини може стати те що ви довгий час молилися, шукали, аналізували, і після того те що Бог вам відкривав у молитві є співзвучне з тим що каже людина. Знову ж таки, пам'ятайте що основа має бути духовною і закладеною Богом.
Прислухатися до інших ніколи не означає втрачати здоровий глузд і критичне мислення. Якщо хтось каже вам те, що "не лізло в жодну з категорій", щось дуже несподіване, не кидайтеся на емоції. У моєму випадку було навіть так, що я відчував що ніби Бог щось кладе на серце, якусь справу, і я відчував внутрішню духовну необхідність йти певним шляхом (це капеланство або щось подібне), але я ще не готовий до того щоб її втілювати, і маю до неї готуватися, проходити процес самоформування. Я розумію що якщо я буду знати точно що маю рухатися в цьому, тоді варто йти в цьому напрямку.
Ще одна річ, яка присутня особливо в молоді, це коли людина "гне свою лінію", в той час як оточення каже що не варто робити це чи йти цим шляхом. Навіть якщо вам здається що ви отримали від Бога якийсь знак абощо, а всі говорять вам не робити цього, прислухайтеся до порад.
Також я не хотів сказати що шлях згідно Божого бачення – це обов'язково має бути священництво чи якась духовна сфера. Пам'ятайте що кожен з нас різний, має унікальний набір талантів. Роль кожного з нас – примножувати їх у житті (лінк).
Обирайте мудрих порадників
Зверну увагу що оточення не визначає те який шлях обирати, при цьому воно (зокрема батьки, друзі) дуже впливає на те що ви оберете. Тому це настільки важливо бути оточеним мудрими людьми! Цар Соломон, який досі вважається найбільш мудрим царем в історії царів Ізраїля, є головним автором книги Приповістей. В книзі часто згадується заклик мати надійного друга. Хороший друг є щирим (Приповісті 27:9), він не говорить лише те що приємне для ваших вух, але те що може зробити ваше життя кращим (Приповісті 27:17). Мудрість проявляється у послідовності, стриманості (Приповісті 22:24-25), зважливості, в Божому страху, коли я відчуваю відповідальність перед Богом і моральним законом (Приповісті 1:7).
Коли покликання та призначення стає яснішим
Згодом ви будете мати якійсь відповіді. Настане момент коли ви зрозумієте що вас до чогось кличе Бог, інші помічають у вас певні сильні сторони в тому, і серце Бога відповідає вашому глибинному бажанню. Коли ви усвідомлюєте що до цього вас покликано, ваше призначення зараз бути саме тут чи там, в цей конкретний час, тоді труднощі або перепони що можуть бути на шляху не змусять вас швидко поміняти думку.
Тут я б хотів розглянути кілька практичних сценаріїв, коли люди стикаються з перешкодами на шляху в покликанні.
Стукайте і шукайте можливостей
Якщо картина вималювалася, це ще не завжди означає що двері обов'язково будуть відкритими, навіть коли за ними шлях до якого Господь вас схиляє, щоб по ньому іти. Але це не значить здатися і пасивно очікувати.
Ось що сказав Ісус про те що важливо далі робити кроки, шукати можливості:
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. (Матвія 7:7-8)
Це не означає продовжувати "стукатися в одні й ті ж двері" багато разів, якщо це не приносить результату, але бути послідовним з одного боку, і наполегливим з іншого, та уважним.
Будьте в молитві. Навіть якщо ви ніколи не молилися, спробуйте почати зараз. Просіть Бога Його керівництва, запитуйте Його про можливості. При цьому пам'ятайте що Він є суверенним у своєму плані. Просіть не з очікуванням що Він зробить як ви бачите, але з довірою Його послідовним крокам, адже якщо Він дав вам ознаки і розуміння раніше, Він також допоможе вам здійснити те до чого допомагає вам підготуватися.
Саме через молитву ті ж можливості або люди приходять в доволі несподіваний спосіб.
Зовнішні та внутрішні рамки, які стають на заваді
Трапляється що людина відчуває свій життєвий шлях, покликання, проте все це здавалося б зводить нанівець суспільство і культура, думка оточуючих, або обставини в яких людина опинилася. Це ще один аспект який вказує на скільки людина і оточення взаємопов'язані. І добре коли ці "рамки" можна назвати обмеженнями, що є корисними в даній ситуації. Але в інших випадках вони не несуть корисної функції: якщо наприклад суспільству чи навіть державі вигідно бачити вас в тому чи іншому, або близькому оточенню звично коли ви будете такою-то людиною. Задайте собі знову питання про основу, яка несе духовний зміст. Запитайте себе, хто чи що у вас на першому місці: Господь і Його надійний план, чи людина.
Якщо ви читали Старий Завіт, ви могли неодноразово помітити історії людей, де усе здавалося б було проти них: історія Йосипа, сина патріарха Якова, царя Давида, Естер. Спільним для кожного з них було те що вони були людьми молитви, опиралися на Бога і довіряли Йому. З історії ми наприклад чули про людей, які боролися за права інших, – їхній успіх був завдяки їхній наполегливості, вірі, любові до інших (наприклад Семюел Аджаї Кроутер, хто боровся з рабством).
Інколи рамки можуть бути і внутрішніми: зазвичай страхи, відчай, емоційні травми. Проте Бог діє в різних ситуаціях. Коли ви мали травмуючий досвід, це ще не підстава вважати що наступні рази будуть такими ж травмуючими і безуспішними. Якщо ви відчуваєте себе у чомусь слабким, чи непідготовленим, набувайте знань, мудрості, практики у тій чи іншій сфері.
Шлях в покликанні може бути різним, але коли мова йде про щось таке, як публічна, суспільна сфера, це включає різні виклики, і їх не потрібно боятися.
Фокусуйтеся на духовному
Я не намагаюся звести нанівець те що було основою для вас, коли ви осмислювали шлях, призначення і покликання для вашого випадку. Якщо у вашій основі від початку була присутня любов, вищі духовні бажання, намагання зробити життя інших кращим, жити для Бога і людей, це чудово!
Правда в тому що в боротьбі за красу слідує слово “підготуйся”. Так часто ми наче зосереджуємося на правильному, на духовному, на тому що має принести гарний плід у житті, але коли ми поринаємо в рутину, у справи нового дня, у свої думки – ми це забуваємо. Життя (чи світ) має здатність занести в безперервний клопіт, і все легше втратити фокус. Я не знаю як у вас, але знаю як у мене: після того я відчував якийсь глибинний докір сумління що не мислю так як мислив у той момент, коли був в стані цього духовного піднесення. Докір за те що не роблю те що маю робити, що мої думки і навіть бажання насправді в іншому.
В такі моменти намагайтеся знайти тишу і побути з собою, як кажуть. Спробуйте збалансувати своє життя, графік дня, виставити пріоритети де важливе буде перше в списку, якщо ситуація дозволяє. Щодо розстановки пріоритетів, Стівен Кові у своєму бестселлері “7 навиків” аргументує що має великий сенс фукусуватися на важливих, хоч і не термінових справах, щоб запобігати кризі, описаній вище. [2] Виділяйте місце і час для важливих роздумів та пошуків.
Пам'ятайте про вашу цінність, яка вимірюється Богом а не людьми. Бог знає про вас більше ніж навіть ви самі, для Нього ви унікальні (ви, а не ваша справа чи роль в житті людей). Давид молився:
Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!
(Псалми 138:13-14)
Якщо у вашому житті незрозумілий період, невизначеність, згадайте про те що ви цінні для Бога, і задумайтеся на скільки ви цінні для Бога.
У кожного бувають моменти, коли все "валиться з рук". Спробуйте спинитися в такі моменти, як тільки настане така можливість, і подивитися на себе як на вічну особистість, а не як на проєкт чи людину функції.
Від гордості до смирення і послідовності
Мабуть ви помітили з моїх слів, що я намагаюся сказати що покликання не є чимось простим і очевидним. Тим не менш, це процес, який веде до вершин у чомусь, незалежно чи великих чи ні. Але я не можу не згадати про такий момент, коли людина вже в процесі руху, коли багато що вже працює для неї і вона в чомусь досягає успіху, але сам процес і справа перетворюється в пристрасть. Особливо коли ця справа приносить вам завжди задоволення. Для мене як розробника (людини яка працювала в ІТ), це є близьким: колись я міг бути настільки сфокусованим на своїх завданнях, що згодом усвідомлював що навіть переставав помічати інших людей навколо себе, коли це було необхідно. Я згодом усвідомив що менше уваги надавав важливіший, духовній сфері, спілкуванню, взаємодії з людьми. На поверхні може здаватися що все непогано, насправді ж проблема часто всередині: відсутність пильності може приводити до самовдоволення і гордості, що є гріховним. В контексті справи покликання, якщо цим нехтувати, ви можете духовний орієнтир і буде легко збитися зі шляху.
Відколи я почав ходити до церкви, уникати такого сценарію мені стало значно легше. Противагою для гордості є смирення, про яке я напишу в кінці.
Заключення: покликання і суверенний Божий план
Для Бога більш важливо – ким ви є, і Він хоче мати близькі стосунки з нами.
Він вже дав конкретні кроки нам: любити Бога (ставити Його у своєму житті на перше місце) і любити інших, бути вдячним...
Одним з моїх останніх духовних відкриттів було те що Бог хоче щоб я, як віруючий, не тільки вірив в триєдиного Бога, але вірив Йому – тобто довіряв Йому. Якщо я довіряю Йому, моє серце смиряється. Смиренність означає мати Божий мир і приносити Божий мир у життя інших людей, а це означає пройти доволі непростий шлях навчання цьому, приймання правди, коли ми не тільки чуємо її. Можливо для вас чи для інших людей смирення є чимось вигаданим чи навіть зайвим. Насправді воно слугує фундаментом для розвитку інших позитивних якостей, допомагає людині уникати конфліктів і будувати здорові відносини, ставати зрілим емоційно та морально.
Це не значить що якась робота більш важлива ніж інша, або якийсь шлях чи повноваження більш значимі в Його перспективі. Для Нього більш важливе наше серце.
Якось я чув історію на недільній проповіді у моїй церкві, про чоловіка який працював на заводі. Він проявивив смирення, оскільки не тільки був відповідальним і щирим у своїй праці, але дуже старанно працював, і що, враховуючи специфіку роботи, він міг виконувати більше аніж від нього вимагалося. Одного разу у цього чоловіка поцікавилася людина чому він так працює. Він відповів що працює так, знаючи, усвідомлюючи те, що Ісус здійснив для Нього вже.
Джерела:
Коментарі
Немає коментарів