Ким насправді був Ісус Христос?

Багато людей діляться думкою що Ісус навчав наприклад як вести правильне боговгодне життя, Ісус навчав чеснотам (як ставитися до інших людей, як любити Бога і ближнього, як бути чесним перед людьми) і показував приклад своїм життям. Він навчав людей як виконати Божі Заповіді, дані євреям Богом через Мойсея. Багато в кожній розповсюдженій релігії йдеться про те що Ісус був пророком і вчителем побожного життя. Але все це не основне що приніс Ісус Христос людям за час земного життя.

Перше що відкривав Ісус – це те як прийти до Бога, як здобути вічне життя. Він казав – "Я є дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як не через Мене". (Вiд Iвана 14:6-31). Ісус Христос проголошував що Він єдиний через Кого ми можемо прийти до Бога після нашого земного життя, тобто як ми можемо отримати вічне життя з Богом (Дії 4:12, Івана 14:6, 1-е Тимофію 2:5).

Більше того, Ісус не тільки навчав тому як отримати вічне життя з Богом, Він за волею Отця проклав людям шлях до Бога, померши на хресті і воскреснувши. Будучи водночас людиною і Богом, Він проклав місток між гріховним людським світом і самим Богом Вседержителем. Таким чином, кожен може мати вічне життя, ввірувавши в Ісуса як Господа, і вирішивши слідувати за Ісусом, наслідуючи Його приклад (Ефесян 2:8-9, Якова 2:17-18).
[2]

Щойно ви прочитали мої ствердження які претендують на те, що Ісус є Богом, і що саме через Ісуса Христа можливо отримати прощення гріхів і вічне життя. Ви можливо запитаєте: "Які докази, що б свідчили, що це дійсно так?" Саме відповіді на це питання я присвячу більшу частину цієї статті.

Тут перше що варто довести або спростувати, це божественність Ісуса Христа, і про те як це можливо жити у вічних стосунках з Богом через довіру слову Христа. Адже тільки Бог або боголюдина може пропонувати таку привілегію – вічного життя і вічних стосунків з Богом.
Щоб відповісти на ці питання, перше що варто перевірити – це першоджерела, які безпосередньо дають нам грунт для дослідження і взяття доказів:

• В 1 Петра 2:22 сказано що Ісус жив безгрішним життям.
• Ісус був Богом ще до народження, потім Він воплотився в людину (Івана 1:1,14 – «Слово стало тілом»).
• Ісус проголошував себе Богом. Перед фарисеями і книжниками й навіть бувши розіп'ятим на хресті Ісус не заперечував Його божественності.
• Джерела також свідчать про те що Ісус жив саме таким життям, якому навчав. Його приклад відповідав Його словам (вченню). Все те, що він говорив учням і людям які слухали його нагірні проповіді, відповідало дійсності – тобто справджувалося. Отже, нічого з того ми не можемо віднести до брехні чи звинуватити Ісуса в неправдивості Його тверждень. Більше того, багато з того ким Він був і що здійснив за час земного життя – відповідає пророцтвам від пророків які жили задовго до народження Ісуса.
• Ісус Христос помер на хресті (Івана 19:31-42), понісши покарання, якого заслуговуємо ми (2-е до коринтян 5:21). [3] Цьому також свідчили пророцтва, наприклад Ісаї 53:4-5. Це також передрікав сам Ісус, що це станеться з Ним (Від Матвія 20:17-19, Марка 10:32-34, Луки 18:31-34).
• Ісус передрікає що має статися в майбутньому (наприклад, вiд Матвiя 24:4-6). А також про найближче майбутнє для Нього: власну смерть на хресті, зішестя Святого Духа, заснування Церкви Христової, падіння Єрусалиму.

Отже, ми бачимо що Ісус з Його слів і дій не претендує на те щоб бути просто великим духовним вчителем. Кеннет Скотт Лауретт, викладач історії християнства Йєльського університету казав:

Ісус великий не одним своїм вченням, хоча й цього було б досить ї, щоб забезпечити йому місце в історії. Головне – поєднання його вчення і його особи. Це той випадок, коли вчення і учитель нероздільні.
Кожному вдумливому читачеві Євангелія має бути зрозумілим, що Ісус вважав свої слова невіддільними від нього самого. Він був великий учитель, але він був і не лише великий учитель. Його вчення про Боже царство, про людську поведінку і про Бога було дуже важливим, однак його не можна сприймати окремо від самого Ісуса, він вважав, що такий поділ позбавляє його слова будь-якого сенсу.

Свого часу я прочитав книгу англійського письменника Клайва Люїса "Просто християнство". Він пише наступне:

Певну частину того, що він (Ісус) стверджував, ми переважно пропускаємо повз вуха, бо чули це так часто, що уже й не дивуємося. Йдеться про прощення гріхів – усіх гріхів. Якщо тільки ці слова промовляє не сам Бог, то звучить це абсолютно безглуздо або й узагалі комічно. Кожен із нас розуміє, як людина прощає, коли хтось її образив. Ви наступили мені на ногу, але я вам прощаю; ви вкрали у мене гроші – гаразд, прощаю і це. Та як бути з чоловіком, якому ніхто на ногу не ставав, і грошей у нього не крали, а він бере і каже: мовляв, прощаю вам те, що ви наступили на ногу комусь й украли у когось гроші? "Дурний, аж світиться" – то була б чи не найлагідніша характеристися такої поведінки. А проте саме так і чинив Ісус. Казав людям, що їхні гріхи прощені, але ніколи не питав думки тих, кого ті гріхи, без сумніву, зачіпали безпосередньо. Ні на мить не завагавшись, Він поводився так, ніби всі ці гріхи стосувалися насамперед Його, ніби саме Йому було завдано при цьому найбільшої шкоди. Це має сенс лише за однієї умови: якщо Він і справді - Бог, чиї закони кожним гріхом порушували, а любов – ранили. В устах будь-кого іншого, хто Богом не є, ці слова, як на мене, свідчили б лише про дурість і зарозумілість, небачені в історії людства.
Утім – така-от достоту дивовижна і вельми важлива річ, – навіть Його вороги, читаючи Євангелія, зазвичай не мали враження, буцім згадані слова були продиктовані дурістю чи зарозумілістю. Читачі ж неупереджені й поготів. Христос каже, що "лагідний і сумирний серцем", і ми Йому віримо, не звертаючи уваги на те, що якби Він був лише людиною, то "лагідність і сумирність" – аж ніяк не ті слова, які першими приходять на думку, коли берешся охарактеризувати деякі з Його висловлювань.
За допомогою всього цього я намагаюся відмовити людей казати справді нерозумні речі, які часто вживаються стосовно Христа: „Я готовий(-а) прийняти Ісуса як великого морального учителя, але не приймаю твердження про Його Божественність”. Нам не слід казати такого. Проста людина, яка б говорила такі речі, як Ісус, не була би великим учителем. Її б визнали або психічно хворою – на рівні людини, що вважає себе вареним яйцем, або ж дияволом із пекла. Ви повинні зробити свій вибір. Ця людина або була (і є) Сином Бога, або ж вона божевільна чи щось гірше… Ви можете вважати його божевільним, ви можете наплювати на нього і вбити як демона; або ж ви можете впасти до Його ніг і назвати Його Господом і Богом. Але давайте утримаємось від цих поблажливих дурниць про те, що Він – великий учитель-людина. Він не залишив нам такого варіанту. Він не збирався цього робити».

З історії Ісусового життя, особливо останніх трьох років перед розп'яттям можна прослідкувати що все що робив Ісус, було справді моральним і бездоганно чистим. Ніхто з фарисеїв чи книжників не зміг зловити Його на підступі чи знайти які-небудь аргументи щоб викрити Його в якомусь гріху. Ісус ототожував Себе з Божою сутністю, і це узгоджувалося з численними пророцтвами про Месію, який має померти як Агнець. Євангелія показує що Він був не лише пророком, не лише духовним вчителем. Він задовольняв потреби фізичні та духовні людей, випромінюючи Божу доброту і Божий характер на тих хто Його оточував. Він знав думки людей і неодноразово показував спражні їх духовні потреби, знаючи їх життя так само як знає Бог. Але поза цим всім Він брав на себе функцію прощати гріхи, як я процитував вище Клайва Люїса, – і власне прощав від імені Бога, оскільки саме перед Богом людина провинилась (Матвія 9:2-6).

Ісус не міг бути дурисвітом чи не сповна розуму, оскільки це б суперечило його чистоті, моральній величі, благородності, незворушності, його ясному розумі. Усе Євангеліє пронизане глибиною і величністю Його вчення, яке піддається логіці та здоровому глузду.

Докази, які ми маємо, а також зовнішні і внутрішні свідчення Біблії [4] свідчать що Ісус є Божим Сином. Якщо це правда, якщо Ісус Христос помер на хресті і воскрес з мертвих, тоді перед нами вимальовується важливий вибір: або прийняти Його як Спасителя від своїх гріхів, або знехтувати Ним і жити так наче Бога немає або стосунки з Ним неможливі. Якщо ми віримо Йому і приймаємо смерть і воскресіння Ісуса Христа, якщо ставимося до цього серйозно, тоді Христова смерть примирює нас з Богом і дозволяє розпочати все спочатку в духовному ключі – осягаючи святе життя яке вгодне Богу.

Той, хто прийняв Христа як Спасителя і Господа, – прийняв на себе перш за все Його відплату за власні гріхи. А також прийняв нове життя, виправдане вірою у воскреслого Христа.

Ввірування в Христа – це не просто якесь формальне визнання факту Його земного життя на землі, смерті і воскресіння. Це віра в те що Бог зійшов з небес у цей світ, щоб взяти на себе гріхи людства і ваші власні. Це означає що якщо ви вірите що Ісус є Богом який помер і воскрес заради вас, значить ви вже спасенні. Це пелеломний момент для людини, який відмежовує її старе (минуле) і нове життя. Нове життя (або, як казав Ісус, народження згори) спонукає ставати щоразу подібнішим до Ісуса Христа, слухатися Бога, і бути Його свідченням для інших людей, незалежно від того куди вас завела життєва дорога.

Ісусові послідовники знали ким був Ісус. Апостол Петро сказав "Ти Христос, Син Бога живого." Почувши свідчення жінки біля колодязя Якова та вислухавши самого Ісуса, самаряни в сусідньому селі зізналися: "Ми знаємо, що Він справді Спаситель світу" (Івана 4:42). Після воскресіння Ісуса, коли апостол Хома побачив Ісуса, він зізнався і сказав Ісусу: «Господь мій і Бог мій!» (Іван 20:28–29). [1] Як щодо вас, ким ви вважаєте Ісуса?

Якщо вас цікавить питання, як можливо отримати спасіння – через віру чи добрі діла, я б рекомендував почитати сторінку блогу Сергія Чепари.

Використані статті:
1. Who Is Jesus Christ?
2. Чи можливе спасіння лише через віру, чи через віру і діла?
3. Як отримати вічне життя?
4. Наскільки достовірна Біблія?