Як бути щасливим в ЗСУ
Тема війни і військової служби актуальна для багатьох українців. Багатьох чоловіків і молодих хлопців, які мали багато планів на життя та рухалися у своєму життєвому напрямку, мобілізували щоб захищати країну від агресора Росії. P. S.: вже багато хто пише "росія" з маленької літери, що відображає те як низько впав моральний стан цієї країни, що пішла зазіхати на чужі для неї землі. Але у моїй статті не зовсім про це. Я хотів би перейти до рівня особистості військового та викласти свої міркування про те як з мого порівняно короткого військового досвіду можливо по-справжньому жити життя, знаходячись 6 а то й 7 днів на тиждень у військовій частині і залежачи від правил статуту ЗСУ.
Я служу з весни 2024 року, і перший період для мене був справді психологійчно важким і незрозумілим, адже так трапилося що я не сам пішов на службу, хоча й планував перед цим вступити в ЗСУ добровільно на якусь посаду IT-спеціаліста. Проте армія зазвичай першою диктує свої умови і очікування від людини: від маленьких побутових речей до тих які пов'язані з кар'єрним/службовим ростом. І так чи інакше ви змушені під ці умови підлаштовуватися.
Ви напевно скажите що щастя є досить індивідуальним поняттям, і будете праві. Від чого взагалі залежить щастя? Від усвідомлення що ви цінні та важливі для когось, від чогось що вам дає або дав Бог, часом від успішності та самореалізації, від відчуття особистої свободи та можливостей... Врешті, від того, що ви задоволені тим куди ви рухаєтеся у житті, адже якщо ви не певні в тому куди вас приведе життєва стежка, то немає звідки взятися щастю. Навіть, коли ця дорога сповнена випробувань і болю, якщо ви знаєте заради чого ви боретеся, якщо у цій боротьбі закладені нематеріальні цінності, і якщо ви в цій боротьбі не одні, напевно ви будете щасливі. Та чи приносить щастя страждання (в тому числі від проблем зі здоров'ям пов'язаних зі службою) і коли гинуть побратими, та коли життя під суцільним ризиком? Про це напишу свої думки нижче в розділі "Вміння знаходити щастя в зоні бойових дій".
Коли я розмірковував заради чого ми боремося, – перш заради свободи: свободи вільно думати і говорити, будувати життя і власні незалежні проєкти, свободи ходити до церкви незалежно від деномінації (та й взагалі свободи віросповідання). Росія ж намагається розповсюдити свій вплив на світ і зробити захоплені нею території суспільствами рабів, де будуть панувати інші цінності, вгодні не Богу а кремллю. Чи буде таке суспільство щасливим? Скоріше за все ні. Розуміючи це, ви інвестуєте в розбудову блага для своєї рідної країни, захищаючи права суспільства в такий спосіб, в який вам можливо зараз, та й щастя країни вцілому.
Ми стаємо щасливішими коли ділимося щастям чи навіть забезпечуємо його іншим. Не ідеалізую, але якщо у вас інша думка, я б навів одне порівняння з вогнем. Вогонь впринципі приносить тепло, як і щастя! Лямпада чи проста свічка, яку ви можете запалити в себе вдома, може горіти деякий час, але невдовзі її вогонь загасне. Якщо ж запалювати протягом цього часу інші свічки, загальний вогонь буде горіти довше. Так само, якщо одна свічка не дуже буде освітлювати простір, то декілька або багато свічок освітять його краще ніж одна свічка. Те ж і з щастям: з мого погляду, якщо воно не розповсюджується на інших, воно має властивість загасати. Можливо ви та людина якій би я кинув виклик подумати про те що ви не створені лише для самих себе, лише щоб жити для себе. Я ж є тією людиною, що коли мені колись давно могло так здаватися, тоді зараз, в теперішних реаліях життя, я не уявляю як можна бути щасливим (не тільки як військовим), не розділяючи щастя з іншими. Відомий духовний наставник Індії Ґаутама висловив цю думку, яка мені запам'яталася:
«Тисячі свічок можна запалити від однієї свічки, і життя її не стане коротшим. Щастя ніколи не поменшає, якщо ним поділитися»
Хтось скаже: "Так вже давно використовують світильники які працюють на електриці, і вони в багато разів більш довговічні і надійні". Це правда, і це підводить мене до двох висновків.
- Якщо ви не підпалюєте інші свічки, ваш вогонь колись загасне, і в кращому випадку ви будете знову шукати джерело аби запалити себе. Ви можете так пробувати здобувати щастя собі знову і знову, доки не прийде усвідомлення того що все це втрачає свій сенс, якщо його не розділяти з іншою людиною або людьми. В глобальному вимірі, стає зрозуміло що в одних, хто переживає скорботу, тривогу, окупацію, вигнання тощо, його майже або взагалі не залишилося, в той час як чимало людей намагаються щоразу знаходити щастя лише для себе. І в одних вибір таки розділити щастя буде стосуватися своєї сім'ї чи родини, а в когось це може означати щось більше, навіть те до чого така людина не готувалася.
- Якщо у вас немає перманентного (вічного) джерела живлення, подібного до електричного джерела, ви будете в постійному пошуку цього щастя, і тоді ніяк не вийдете на той етап коли зможете віддавати без відчуття певного ризику в душі – ризику втратити те що ви маєте, якщо віддасте. Безліч людей шукають щастя в тимчасових матеріальних речах. І спосіб розділити його з кимось (з мого досвіду) виявляється часто цілою низкою заходів – як зробити приємно собі та іншим на якомога довший час та не залишитися при цьому в програші. Якщо ж ви обираєте невичерпне джерело для щастя і вашою мотивацією є любов, добро, щедрість, зацікавлення в людині чи людях, співпереживання – ви не станете гнатися за тимчасовим і зможете віддавати щось більш цінне, аніж те що приносить тимчасовий ефект.
Розділяти нематеріальне не означатиме при цьому втрачати те ж нематеріальне в собі. Я свідомо тут використовую метафору "ділити означає множити", оскільки в цьому значенні ділитися не дорівнює позбавлятися цього. 🙂
Для мене як віруючого в триєдиного Бога, цим незмінним джерелом є сам Бог. Свого часу ізраїльський цар Давид, який також очолив велику армію, саме Боже Слово і Божий Закон порівнював зі світлом і світильником:
Слово Твоє — світильник для ніг моїх і світло для стежки моєї.
Псалом 118:105
До-речі, один мій друг-християнин подарував мені сувенір з цією цитатою на мій день народження. Це було у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна. Спочатку ми спільно займалися волонтерством, а через декілька років він і я почали служити в армії, тільки в різних підрозділах.
Рушійною силою у всяких навіть несприятливих та буремних періодах життя завжди є цінності, а приводом для незмінного щастя є та ж незмінна рушійна сила.
Безсумнівно, для цього потрібно вірити: в те що це джерело дієве, що його є сенс використовувати практично... Якщо людина використовує такий світильник, вона неодмінно захоче зробити його корисним для оточення. Як мандрівник, який знайшов дорогоцінний скарб, і не приховав його, знаючи що сила цього скарбу може принести щастя і світло у цей світ.
І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.
Вiд Матвiя 5:15
Повертаючись до теми військової служби
Якщо ж ви військовий і в цьому сумніваєтеся, подумайте про це більш на локальному рівні: як ви можете підтримувати побратима, якимось чином покращувати життя собі та іншим в тій мірі в якій для вас можливо? Не секрет що багато з них можуть наздоганяти приплив потрібних гормонів радості через алкоголь. А ви можете замістити це хорошими, приємними розмовами з ними, зайнятися з ними мистецтвом у вільний час, купити друзям шоколадки, разом помріяти. Ви можете вирішити з побратимами щоденно спілкуватися на цікаві теми, і навіть домовитися ділитися разом чимось що вас обох найбільш зацікавлює, говорити про те що ви найбільше прагнете.
В армії ви 100% знайдете хоча б кількох людей, в яких цікаве минуле, і в кого можна повчитися якоїсь справи. Звичайно в багатьох випадках на це не вистачатиме часу. Тільки якщо врахувати те що війна триває роками, такі можливості мають бути.
Коли ви усвідомлюєте важливість роботи яку ви виконуєте, це теж викликає відчуття щастя, хоч і на мінімальному рівні. Я усвідомлюю важливість моєї роботи у військовій структурі. Чому? Хіба не важливіше для мене особисто зростати у своїй сфері як розробник, будувати власну кар'єру і власне життя? З моїх сотні думок про це я б сказав що в якійсь мірі так, але якщо подивтися на своє місце в цьому світі з іншого ракурсу – більш глобального – то стає зрозумілим що я виконую якусь корисну роботу не лише для свого осередку, своєї країни, а також для миру та справедливості й поширення Божого Царства у світовій площині. Поляки та інші західні союзники моєї країни пересторожені нападом Росії. Ці громадяни також бояться що їхню свободу вкраде велика імперія яка стоїть на боці зла. Це змушує мене задуматися на скільки важлива моя робота як військового, як локальної одиниці. Тим чи іншим способом я доєднуюся до захисту людського права. Я маю тилову службу, але це також рахується :) Інші військові безпосередньо служать, відбиваючи напади противника, захищають національні цінності, будують матеріальний і духовний щит перед ворогом.
Щастя військового – це щастя будь-якої іншої людини. І правда в тому що ресурс людини вичерпний. Вона не може піддавати себе ризику постійно, постійно перебувати в напрузі, навіть просто виконувати одну й ту саму роботу в нетиловій службі. Її має хтось замінити. На жаль нашій державі досі не вдалося забезпечити таку взаємовиручку, коли одні нехай 5 років послужать і будуть на два роки звільнені після того, у той час як інші займуть їхні посади. Більшість військових служать без терміну, бо війна продовжується і не відомо коли завершиться. Це гарний привід задуматися високопосадовцям та чиновникам, щоб запровадити потрібні зміни в законодавстві і зробити суспільство та сім'ї щасливішими, адже в цьому ми стаємо більш незламні та готовими продовжувати спільну боротьбу. Але це також може бути маленьким закликом задуматися, до тих, хто ще не служить.
Гарний спосіб бути щасливим в ЗСУ – служити, водночас турбуючись про своє особисте життя: брати щорічну відпустку, бачитися з близькими, ходити на прогулянки і турніки по можливості, грати в теніс чи на гітарі, набувати нових гарних друзів, рухатися до довгоочікуваного шлюбу (якщо ви ще не одружені, хоча, як на мене, щасливим потрібно бути ще до одруження), пізнавати місто неподалік вашої військової частини, беручи місцеві екскурсії, приднатися до конференції по вашому професійному спрямуванню, слухати музику яка вас духовно наповнює тощо. Якщо у вас є можливість (ваш робочий час 5 з половиною днів на тиждень, як і у частині де я служу) і здоров'я дозволяє, долучіться до групи по якомусь виду мистецтва, чи до громадської спільноти, чи до церковної команди по будь-чому. Не дарма кажуть, що відпочинок є зміною виду діяльності. Головне, щоб та спільнота, яку ви оберете, вела вас до вашого Божого покликання, і з іншого боку, щоб ви відчували що ви є вагомою частинкою цієї спільноти. Про поїздки до рідних у вихідні не писатиму, оскільки небагато кому вони вдаються, та й не всяке керівництво може давати дозвіл. Якщо ж ви лишається на вихідні в частині, придбайте гарну книгу, навчіться чогось нового і захоплюючого, послухайте недільну проповідь яка вас духовно збудує. Дехто з психологів рекомендує робити те, що ви ще не робили, чи, для прикладу, ходити новими дорогами. Якщо ви любите тварин, заведіть домашнього улюбленця собі, – з мого досвіду військове керівництво не повинно бути проти.
Чому перший період для мене був складним?
Коли мене взяли на службу, я не знав чого очікувати далі. Мене не задовольняла посада яку мені дали на початку, і я робив все можливе щоб її змінити, і мені це вдалося. Слово Боже каже: Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. (Матвія 7:7-8) Наполягайте на тому що ви вважаєте цінним і справедливим, і врешті-решт хтось має відгукнутися вам. Отже, якщо ви також відчуваєте що ви знаходитеся на неналежному місці для вас, і ваша служба не приносить вам ніякого морального задоволення – давайте знати про це вашому військовому керівництву. Якщо у вашій військовій частині немає посади де ви могли б служити, чи старші начальники не можуть нічого вам запропонувати, підшукайте посаду собі в іншій військовій частині. Сьогодні це легко зробити через мобільний додаток "Армія+" (подаватися на нову посаду можна раз в півроку після служби в поточній військовій частині). Шукайте перш частину з хорошим командуванням, якому не байдужі його підгелгі та їхня доля. Спробуйте підібрати для себе і гарну посаду, де б ви могли зростати. Розумію що далеко не усі командири чуйні командири, багато є таких з якими б не хотілося мати справу, але доля з ними звела. В такому разі кликайте на допомогу військового юриста, пробуйте наполягати але з мудрістю і зі зваженим не гарячим розумом, знаючи що командир теж звітується перед його керівниками.
Коментарі
Немає коментарів