Великдень і Воскресіння Христа: про значення події для нас

Про суть свята

Найкраще і найбільше свято яке тільки могло бути для мене, в духовному розумінні – це Великдень, з тих пір як я зрозумів його зміст для себе, і для людей які визнали Ісуса Христа Господом, що саме ця Людина відкупила їхнє життя щоб вони мали вічне життя на Небесах.

У цій статті не буду висвітлювати підтвердження передісторії свята: життя, смерті і воскресіння Ісуса. Але якщо ви хотіли б дослідити цю тему, ось посилання на мою старішу статтю.
Мабуть дехто з читачів здивується: чому саме це свято найкраще? Чому не Різдво, народження Сина Божого, яке відображає втілення добра, надії, та й загалом якщо Різдво має в собі прекрасну історію без такого сюжету про жертви і страждання, як пов'язаного з Пасхою? Десь я можу зрозуміти це питання. Багато хто з людей тому дивиться на це свято як на свято весни, з пасками, або наприклад зайчиками на Заході. Та якщо подивитися на початковий зміст свята, який розуміло людство з самого початку (до речі так само як на сенс Різдва), тоді картина постає зовсім інакша.

Наперед додам, дещо у цій статі вимагало б детальнішого, теологічного пояснення, але я висвітлю тему більш коротко, залишивши Вам місце для роздумів і самостійного дослідження.

Перед тим як я продовжу, залишу кілька зауваг:

• і Різдво, і Пасха є святами де в центрі фігурує Ісус Христос (як християни визнають, Бог і людина водночас); тільки на Різдво ми святкуємо Його доволі скромне народження, а на Пасху – Його воскресіння, тріумфальний перехід з життя в шеол, а звідти назад до життя, перемігши смерть для нас з вами;
• якщо ми святкуємо духовне значення цих свят, нас об'єднує не щось, що стосується лише суспільства чи країни, не природні феномени, і не те що зробило людство, а те що здійснив Бог для людства;
• ця Людина здійснила щось дійсно тріумфуюче, що не перестає захоплювати цілі покоління досі: всі сили які явно втілювали зло і духовні сили зла веселилися, коли Ісус був розп'ятий, ніби Він вже не міг Себе спасти, проте в час коли Він воскрес, ці сили зла замовкли, були посоромлені, і вже з тих пір не мали влади над людьми які живуть з Христом;
• момент Воскресіння Христа буквально змінив все людство – апостольська церква, життя в мирі з Богом, зовсім інакші цінності які змінили "духовний годинник" цілої цивілізації і багато сфер життя людей, можливість звертатися в молитві до Бога будь-де поза храмом, а найголовніше – можливість для кожного з нас отримати дар життя з Богом (в земному і вічному житті), визнавши Ісуса Богом і вирішивши слідувати за Ним по життю.

 

Як це стосується нашого життя?

Якщо для вас багато з цих речей незрозумілі, спробую дати достатньо легке пояснення.
Спробуйте поглянути на цей світ і на це життя екскурсом – через все те що ви про нього дізналися. Він є цікавим, у ньому є хороші речі, але він також повний несправедливості, смутку, болю, огидних речей. Тепер, якщо ми подивимося на себе, навіть якщо ви гарна людина, все-одно зможете помітити в собі багато того що б хотілося змінити. У кожного нас купа помилок, гріхів і речей які віддаляли або віддаляють нас від святого і досконалого Бога, в міру того чим більше людина живе без Бога. І йдеться не тільки про якійсь явні речі, які можуть приносити шкоду нам та іншим, а те що давно було в нашій людській сутності, що відділяє і віддаляє від Бога: бажання бути самому собі богом, егоїзм, неправильне мислення яке породжує неправильне життя, бажання керуватися пристрастями, непрощення, зарозумілість, самозвеличення, осуд, невірність... Ви помітили мабуть: в усьому цьому є бажання жити для себе, але не для Бога, не для Його слави. Дещо з того може забуватися нами, але ще нікуди не зникає. Дещо й сама людина не спроможна в собі помічати, але може осуджувати інших за ці ж речі. Ми навіть не можемо уявити світ, в якому немає гріха і який не зіпсутий гріхом, але сучасним скептикам легше заперечити це поняття, стверджуючи ніби такий світ був завжди. Але якщо добре поміркувати, все що погане, що приносить зло і руйнування, є більш наслідком – ланцюжковою реакцією минулих подій (людського вибору).

Є цікава річ. Якщо ми втрачаємо Бога "з поля зору", не думаємо про Нього чи заперечуємо Його такого Яким могли б Його пізнати, нам стає легко миритися з тим станом речей який ми маємо, казати що так і має бути та людина в цьому всьому не винна. Дуже легко прийняти схожу позицію. Гірка правда в тому що це не так. Якщо ми дійсно будемо щиро бажати відкрити справжнього Бога, то обов'язково зіштовхнемося з Його святістю, а це в свою чергу допоможе нам виявити наскільки величезна прірва між людиною і Богом. Причиною такої прірви і є гріх.

Але чи задумав досконалий Бог такий світ? І чи Він не бажає нашого вольового рішення щось змінити, поки ми живі та маємо час? Його ж задум змінити це, але тепер за участю нашого вибору!

 

Перспектива Пасхи для нас

Як я люблю нагадувати, якщо існує вибір, як якась необхідна умова нашого з вами існування, тоді будь-яка річ не залежить лише від однієї сторони: або від Бога, або від людини. Таким чином, якась частка належить нам, а якась Богові, або Синові. Ми можемо визнати Ісуса своїм Господом і жити для Його слави, сказати Богу "ось я, моє життя належить Тобі, будь керівником мого життя". А роль Бога в тому що вже здійснено на хресті, і в тому що Він зробить якщо людина зробить свою частку – Господь наділить таку людину Духом, подарує їй нове життя на землі (можливість стати Новою людиною в Христі) і вічне життя за обітницею, зробить її життя плідним і благословенним.

Останнє про що би я написав, це про відносини, з врахуванням того що Бог в безліч разів вищий за нас з вами. Це як тема для роздумів, без чого не було б цього свята: відносини Батька (Отця) і Сина, відносини Христа з Церквою (такою як Бог її спочатку задумав), відносини чоловіка з жінкою, відносини людини з Богом. Ми можемо робити наші відносини з людьми досконалими і чистими за прикладом які вже сам Бог дав нам!

І тут мабуть буде те що вас може зачепити. "Чому Бог Отець послав Свого досконалого Сина для таких страждань, якщо Він Його любив?" "Чому не хтось наприклад, з Божих анголів чи душ не втілився в людину і не здійснив цієї жертви за гріхи людства, чому саме Ісус?"
Спробуйте порозмірковувати, чи дійсно міг би бути хтось хто б це зробив замість Ісуса, хтось такий самий досконалий? Адже, досконала жертва на цілу вічність має бути зроблена досконалою і безгрішною людиною. Ангели які служили Богу Отцю, не любили Ісуса менше, але тим паче і Отець не міг любити Свого Сина менше. Піти на це, втілитися в людину у такому зіпсутому світі міг лише Бог Син, проте Його вибір мав бути вирішальним, і Отець не зміг би контролювати волю Сина (як це зокрема відбувається і в простих відносинах сина і батька). Коли Ісус був в Гефсиманському саду, знаючи яка смерть Його чекає, Він пітнів, розмовляючи з Отцем у молитві, але одні з Його останніх слів були такими: "Проте не моя буде хай воля, а Твоя". Він був водночас людиною і звичайно по-людськи ніяк не бажав такого. Але Він також Бог, Хто має досконалі відносини з Отцем, бачив відсутність досконалих відносин у світі людей через їхнє падіння і відділення від Бога. Через досконалу любов яку має Отець до людей, і яку має Він (Ісус) до людей, Він сказав ці слова і прийшяв чашу.

Ісус не був мучеником. Він був унікальною Особистістю. Бог таким чином відкрив Себе в плоті і крові. Його кров зруйнувала всі прокляття в нашому житті: прокляття обмана, невірності, осуду, зради... Він показав нам значення вірності: поставити послання і волю Небесного Батька вище Себе. Тому й Ісус казав що "Я й Отець – Ми одне." Ісус є Слово Боже і вираження почуття Бога до нас, людей. Ісус зрікся власних привілеїв через любов до нас!

Можливо це для Вас буде звучати викликом, але якщо ви підпорядкуєте життя Богу, будете шукати Його всім серцем, Ви не будете обманутими. Відносини будуються на довірі, тому коли Ви довірятимете тому чому навчав Ісус, що втілювати Його приклад зробить Вас Новою людиною в Господі, для вас відкриються неймовірні перспективи, які принесуть радість, і ви захочете ділитися цим з іншими людьми. Пригадаємо з книги Іоана 7:17 як Ісус сказав: "Хто хоче виконувати Мою Волю, він дізнається чи від Мене вона." Ще Ісус казав: "Отець не залишив Мене одного, тому що Я роблю все те, що Йому вгодно." Ми так само, якщо слухаємося Бога і живемо так як Він цьому вчить, тоді не будемо самотні, з нами завжди буде Його підтримка, в будь-якій ситуації.

 

Що ж ми отримуємо практично в житті, окрім вічного життя?

Я залишу тут просту істину, яка свого часу і мене вразила: вічне життя починається вже зараз, з того дня як ми прийняли Христа Своїм Господом. Для мене, як для багатьох нас, спочатку це завжди розділялося – земне життя і вічне. Але насправді це було б нелогічно. Якщо ми будемо намагатися поглянути Божими очима на це, коли людина живе своїм життям без стосунків з Богом, не зрозумівши значення жертви Христа для себе, не знаючи Бога, як вона буде готова вступити в новий період – у нове життя в зовсім іншому вимірі?

Павло написав так:

Так само й воскресення мертвих: сіється в тлінні, – встає в нетлінні;
сіється в безчесті, – встає в славі; сіється в немочі, – встає в силі;
сіється тіло тілесне, – встає тіло духовне. Є тіло тілесне, є й тіло духовне.

Якщо не заглиблюватися в теологію, посил ап. Павла має бути зрозумілим: має бути якась сила яка підхопить нас в цьому земному житті, поки ми в тілі, щоб ми могли переправитися у життя вічне. Те що зв'яже одне з іншим. Ця сила є Дух, якою людина наділяється коли робить цей вирішальний крок до Бога, а переправою до вічного життя слугує Ісус Христос.

Саме з цього моменту і починаються ці практичні речі, в Новій людині і в її новому відкупленому житті. На своєму прикладі я скажу що для мене це не було миттєво. Проте з часом моє життя почало набувати якісно інших обертів, якщо можна так сказати.

1. Свобода. Свобода яку людині дає Христос, не зрівняється зі свободою секулярного світу. Це не лише свобода від залежностей яких-небудь. Це можливість обирати Божий шлях в тій чи іншій ситуації, бути вільним від минулих гріхів і ставати все більш вільним від всього того що може поневолювати чи руйнувати щастя. Це свобода від впливу і атак зла духовного світу, знаючи що для звільнення від цього достатньо прикликати Ім'я Христа в молитві і сповнитися Духом. Свобода полягає і в тому що християнин(нка) перестає бути залежним від всього тлінного і тимчасового, що є в житті, але опирається на вічне і незмінне.
2. Бажання жити святим життям. Дуже рідко мова йде про чернецтво або щось подібне. Якраз цей момент може викликати різні протиріччя в людей. Бо святі бажання, думки, дії тощо можуть бути не зрозумілі культурі або суперечити деяким звичним принципам за якими живуть більшість людей. Бажання освячення – це боротьба, та за нею обов'язково має слідувати перемога і хороші зміни, які в свою чергу приносять радість і добрі плоди. Ці зміни проявляються потім у всіх відношеннях. Боротьба з гріхами, з поганими якостями характеру, з якимись культурними звичками – все це має вагоме значення. Коли Господь допомагає людині позбутися старого (шкідливого) і набути нового, насправді багато що змінюється в неї, в кращу сторону.
3. Бог дає людині новий "корабель" і задає напрямок руху. Інша річ – це те що є стимулом руху християнина по житті: коли Бог хоче використати бажання, таланти, добру мотивацію людини, якщо тільки вона буду готова рухатися так як Господь цього бажає, і коли вирішить йти Його шляхами. Це справді відмінне від того коли людина планує щось сама, не шукаючи Його волі на це. Навіть коли обирає йти своїм шляхом який їй здається добрим і для неї і для інших, а Господь не матиме до того стосунку, це в кращому випадку буде чимось тимчасовим. Проте Божа стежка ніколи не заведе тебе в прірву, розчарування чи у стан безвиході. Тому що коли Бог дає розуміння як і куди рухатися, Він поряд з цим відкриває вам, чому Його план набагато кращий, перспективніший, надійніший, і такий що приведе до справді доброго завершення. Божий корабель не є просто місцем самореалізації і пізнання себе, він відображає Божий план, можливість для людини бути посвяченою на якусь велику справу і виконати щось більш значуще в житті ніж може здаватися спочатку.
4. Довіра до Бога. Зізнаюся що це те чому Бог навчає мене зараз. Цей процес не легкий, тим не менш це дає людині впевненість у майбутньому, духовні сили щоб витримувати "життєві бурі", відчуття підтримки Господа. Так в процесі вона вчиться мати Божий мир який зміцнює і замінює тривогу. Людина стає більш здатною діяти відповідно до того що Бог каже, більш рішучою в цьому, я б сказав.
5. Дари Духа Святого. Ми починаємо чути Бога, Духа Святого в житті, сприймати Бога. І Його слова часто не базуються на почуттях, але вони співзвучні з посланнями Свято Письма. Дехто має одні дари, дехто інші. Про ці духовні дари писав ще ап. Павло: мудрість (не просто життєва мудрість, але ще здатність розуміти і застосовувати істину), знання (вміння мати Божий погляд на отриману інформацію), віра (яка стає більшою, досконалішою), здійснення чогось надзвичайного (надприродного, наприклад зцілювати), пророкування, розпізнавання духів і духовного світу, дар тлумачення мов (пояснення значення пророчих мов).
6. Сповнення новими силами. Це відчувається зокрема тоді коли ми наповнюємося Духом Божим. У моєму житті я пам'ятаю кілька яскравих прикладів, коли там, де здавалося сил вже мало бракувати, я був сповнений бажання і сил комусь послужити, чи проявити у чомусь ініціативу. Навряд чи якійсь матеріальні речі можуть бути стимулом, коли немає таких підтримуючих ресурсів, тим більше у випадках де потрібна повна віддача себе. Лише Бог дає такий незвичний ресурс, щоб могти віддавати іншим те чого б в самого бракувало, і ти усвідомлюєш що можеш покладатися лише на Нього.
7. Приклад для інших. Це останній мій пункт, хоча цих пунктів могло бути і більше. 🙂 Пам'ятаєте, я писав про нові горизонти? Отже, коли людина (християнин/ка) міцно тримаєтся Христа, сповнюється Духом, живе Його волею, вона надихає інших своїм життям: стосунками, ставленням до викликів життя і вмінням ці виклики проходити, мудрістю, любов'ю до людей і до Бога. Вона здатна не тільки вкладати в себе, а також може вкладати в інших людей, при цьому, на відміну від різних не християнських коучів, людина може допомогти іншому прийти до Бога та знайти Його стежку. Її переконання віри не суперечать тому як вона живе, хоча таких справжніх християн не так багато у світі, чиї слова завжди відображають вчинки. Їх служіння іншим, ставлення до роботи відображає перш серце Бога, а не намагання отримати щось взамін чи скористатися якимись привілеями. І в більшості я не помічав що це змушує таких людей втрачати себе зосереджуючись на інших.

­­

---

 

Одне з наслідків спасіння полягає в тому, що коли ми віримо в Христа, Бог не тільки спасає нас – Він також дає нам силу жити згідно з Його волею стосовно нас. Ваше життя у Христі – це життя, наповнене Святим Духом, що живе всередині вас.

Це великий подарунок, але і те що найбільш нас здатне змінити. Саме завдяки Духу Божому всередині нас, з моменту як ми прийняли Христа і почали жити з Ним, ми можемо робити ці кроки які будуть справді зближати нас з Богом, вести нас до Його досконалості. Не важливо що це: викорінення поганих звичок, моделі мислення яких складно позбутися, складність у відносинах чи непрощення... Апостол Павло нагадує Тимофію, що Божий Дух не дає нам духа страху чи невпевненості, але духа сили, любові і здорового розуму (2-ге Тимофію 1:7). Він дає нам силу жити згідно з Божими намірами у нашому житті – про цю силу варто пам'ятати, коли ми стикаємося з труднощами. Божий Дух дає нам здатність любити, навіть коли це складно. Він дає здатність до самодисципліни. Це зовсім інший спосіб життя. Йдеться не про те, щоб зібрати достатню силу волі, щоб приймати кращі рішення. Йдеться не про поєднання правильної кількості тверджень, щоб подолати невпевненість, і не про те, щоб здригатися від страху перед обличчям опору. Святий Дух дає нам бажання та силу витримувати труднощі, Він допомагає нам у цьому. Тепер ми повинні бути впевненими в тому, ким нас називає Ісус (Божими дітьми, синами і дочками). І коли ми робимо вибір, ми повинні робити його так, щоб він шанував Бога та виявляв любов до оточуючих. Зі Святим Духом ми можемо жити сміливіше, вільніше та праведніше.

Життя з Христом дає залишатися бажанню рухатися вперед, навіть коли сталися якійсь прикрі ситуації чи коли людина увійшла в літа. У книзі Ісуса Навина 14:10–11 Халев, який мав 85 років, казав: "Сьогодні я ще сильний, як того дня, коли Мойсей посилав мене..." Коли ми зосереджуємося на Бозі, на незмінному і вічному, ми стаємо більш схожими на Нього серцем, мотивами, поглядами, бажаннями, здатністю любити Його і людей, у той же час вчимося покори і смирення.